Працююча бідність: парадокс сучасного світу

Олена Комісаренко

Згідно з даними Міжнародної організації праці, у 2018 році 8% усіх працівників у світі жили в умовах крайньої бідності, тобто отримували менш ніж 1,90 долара США на день за рівнем купівельної спроможності. Ще 13% перебували у стані помірної бідності, що означає, що понад 1 з 5 працівників у світі не мав достатньо для забезпечення гідного життя своїй родині. Найгостріша ситуація в Африці, де майже третина працюючих у злиднях, а ще 22% на межі. Проте проблема не оминає і високорозвинені країни, бо бідність не завжди існує там, де немає роботи. Статистика показує, що бідність часто живе серед тих, хто працює, тому в багатьох європейських країнах люди працюють на декількох роботах одночасно, щоб звести кінці з кінцями. Це вказує на глибоку кризу якості праці коли працевлаштування саме по собі не гарантує виходу з бідності.

Працююча бідність як форма нового поневолення

Проблема не лише в низькій оплаті. Причини цього явища нашого сьогодення є комплексними, включаючи нестабільність зайнятості, невизначені трудові умови, відсутність соціального страхування, тіньову економіку, коли людина наче має роботу, але жодного захисту й гарантій. Особливо вразливими до працюючої бідності є жінки, молодь, працівники у сільській місцевості та в секторах, де панує неформальна праця.

Міжнародна організація праці в нещодавньому дослідженні звертає увагу на глибину змін в цій проблемі. Попри зниження рівня крайньої бідності з 47% у 1981 році до 10,3% у 2024-му, це явище досі охоплює 839 мільйонів людей, які живуть менш ніж на 3 долари на день. Якщо ж брати ширші показники, то у 2024 році 1,5 мільярда людей жили на менш ніж 4,20 долара на день, а 3,8 мільярда менш ніж на 8,30 долара. Це майже половина всього людства. Найбідніші країни залишаються в тіні прогресу: 22 держави не вийшли зі статусу «низького доходу» з кінця 1980-х років, а їхній ВВП на душу населення понад три десятиліття практично не зростав.

Праця в цьому контексті стає засобом нового поневолення. Звіт Міжнародної організації праці показує, що хоча рівень працюючої бідності знизився до 6,9%, проблема залишається хронічною, особливо в Африці. Лише 15,6% працевлаштованих людей у світі проживають в Африці, але саме там зосереджено 66% працюючих у крайній бідності. Навіть стратегія працевлаштування на кількох роботах не завжди спрацьовує, бо в найбідніших країнах навіть кілька підробітків не дозволяють вийти з бідності.

Погляд Церкви: праця як шлях до гідності

Церква розглядає працю як простір покликання і гідності. Біблія нагадує: «Гідний робітник своєї нагороди» (1 Тим 5,18). У пророка Єремії також читаємо: «Горе тому, хто несправедливістю дім свій будує, а верхні кімнати – безправ'ям, хто каже своєму ближньому працювати даремно, і платні його йому не дає» (Єр 22:13). У Компендіумі соціального вчення Церкви читаємо, що праця – це основне право і благо для людства, засіб вираження й утвердження людської гідності.

У контексті працюючої бідності важливо звернутися до ключового документа Церкви про працю – енцикліки Laborem exercens святого Івана Павла ІІ. Опублікована у 1981 році, вона досі залишається надзвичайно актуальною, адже розглядає працю не як товар чи інструмент виробництва, а як основну форму реалізації людської особи. Папа наголошує, що людина стає більш людиною завдяки праці, підкреслюючи, що праця – це не лише економічна категорія, а глибоко антропологічна і духовна дійсність.

У Laborem exercens праця постає як участь людини у Божому ділі створення. Людина покликана не лише до споживання, а до співпраці у творенні світу, в служінні спільному благу. У цьому сенсі гідна праця – це невід'ємне право, вкорінене в самій природі людини. Папа застерігає, що тоді, коли працю зводять до простої функції виробництва чи прибутку, людина втрачає свою гідність тому, що людина повинна працювати бо це відповідає її гідності (LE, 16).

Laborem exercens зазначає також поняття структурного гріха в економіці, тобто таких систем і механізмів, які, навіть не маючи злих намірів, ведуть до приниження людини. Працююча бідність – класичний приклад такого гріха: формально людина працює, але фактично вона залишається виключеною з життя в повноті без гідної зарплати, соціального захисту, стабільності.

Папа прямо говорить, що бідність, яка виникає не від лінощів, а від неправедних структур – це несправедливість. Особливу увагу він приділяє пріоритету праці над капіталом. Цей принцип означає, що економіка має служити людині, а не навпаки. У ситуації працюючої бідності цей пріоритет явно порушено. Людина, яка не може прожити зі своєї праці, стає засобом, а не метою економічної діяльності. Це суперечить глибинному християнському розумінню праці як простору зростання, спільноти та надії.

Іван Павло ІІ також говорить про солідарність у праці, тобто про необхідність того, щоби суспільство не залишало працюючих бідних наодинці зі своєю долею. Солідарність має виявлятися в справедливому законодавстві, захисті профспілок, доступі до соціальних гарантій, освіти та медицини. Він закликає всіх людей доброї волі боротися за справедливу заробітну плату, яка дозволяє утримувати сім’ю й жити згідно з людською гідністю.

Таким чином, Laborem exercens допомагає нам не просто краще зрозуміти, чому працююча бідність – це виклик, але й окреслює конкретний моральний орієнтир: праця має бути джерелом гідності, свободи і спільного добра. Відстоювати означає будувати справедливіше суспільство, у якому жоден працівник не залишиться відкинутим.

Папа Франциск у Fratelli tutti наполягає, що не йдеться лише про допомогу бідним, а про зміну логіки системи, яка породжує бідність. Це запрошення до переосмислення не лише економіки, а і власного життя. Він говорить про культуру, що «пріоритетом вважає гідність кожного», а не тільки прибуток.

У цьому ж дусі Папа Лев XIV у своєму Апостольському напоумленні Dilexi te про любов до бідних нагадує про необхідність активної, глибоко євангельської турботи про бідних, зокрема тих, хто працює, але залишається у злиднях. Любов до бідних, за думкою Папи, не може бути лише приватною чеснотою, вона має стати основою суспільного ладу. Тому християнська відповідь на працюючу бідність це передусім відстоювання гідної праці для кожного.