Віра Церкви (65): загальне покликання до святості

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium, описуючи природу і місію мирян, окреслює шлях святості. Недаремно після глави, присвяченої мирянам, соборний документ розповідає про загальне покликання до святості в Церкві, щоб підкреслити рівну гідність перед Богом усіх християн, які об’єднані покликанням бути святими.

Загальне покликання до святості

Святість – це Божий дар, що уможливлюється завдяки Христові, істинному Богові й істинній Людині. Людина наближається до Бога через наслідування Ісуса Христа, Який чинить її подібною до Себе. «В ньому [Отець Небесний] нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа» (Еф. 1,5), – пише апостол Павло. Ісус є сенсом християнської віри, а Його слово – орієнтир для людського життя. У Христі живий Бог став близьким, видимим і відчутним для людини, щоб кожен міг черпати з Його повноти благодаті та істини (пор. Ів. 1,14-16). Святість, повнота християнського життя, полягає не у здійсненні надзвичайних подвигів, а в єднанні з Христом, у прийнятті та поступовому засвоєнні Його наставлення, Його почуттів, які Він мав до свого Отця (пор. Флп. 2,5). Увесь процес християнського виховання спрямований на створення в людині безмежного почуття любові, яке реалізується у конкретних словах та вчинках. Міра святості визначається зростанням у Христі настільки, наскільки силою Святого Духа ми проектуємо все своє життя на життя Ісуса.

Христос пропонує святість як дар усім без винятку. Ось чому святість – це не тільки справа священників, єпископів, ченців і черниць. Кожен у своїх життєвих обставинах отримує цей дар, співдіючи з Богом. Святість у сучасному світі стала темою навчання Папи Франциска, який присвятив їй Апостольське напоумлення Gaudete et exsultate. Описуючи загальне покликання до святості, він зазначає, що всі члени Церкви покликані стати святими, живучи в любові й даючи всім особисте свідчення під час повсякденних справ. «Ти – богопосвячена особа? Будь святим, радісно переживаючи свій дар. Ти – одружений? Стань святим, люблячи свою сім’ю і турбуючись про неї, як це робить Христос із Церквою. Ти працюєш? Будь святим, чесно й компетентно виконуючи свою роботу, скеровану на служіння ближнім. Ти – батько або мати, бабуся або дідусь? Будь святим, терпеливо навчаючи дітей наслідувати Ісуса Христа. Ти маєш владу? Будь святим, борючись за загальне благо й відмовившись від особистих інтересів», – пише Святіший Отець. Кожен життєвий стан веде до святості.

ІІ Ватиканський Собор був рушієм загального покликання до святості. Бо часто, коли йдеться про такий термін, як покликання, то зазвичай він асоціюється із священничим життям чи чернечим станом. Однак покликання, яке стосується всіх християн, – покликання до святості згідно із запрошенням Христа: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 48). І воно виявляється у різних формах. «Кожен вірний Христовий усякого стану і чину покликаний до повноти християнського життя й досконалої любові; ця святість навіть у земному суспільстві підтримує людяніший спосіб життя. Тож нехай вірні, за мірою отриманого від Христа дару, докладають усіх сил для досягнення цієї досконалості, щоб, ідучи його слідами, уподібнившись до його образу і в усьому підкоряючись волі Отця, від усієї душі посвячували самих себе славі Божій і служінню ближнім», – навчає соборний документ Lumen Gentium.

Приклади святих сімей

Покликання до святості яскраво помітне в житті численних святих в історії Церкви. Коли йдеться про святих, слід уникати двох спокус. Перша – сформована думка про надто звеличене життя святих, до ідеалу яких годі дійти, а друга – дивитися на святих як на людей, яким нічого сказати про щоденне життя. Навпаки, чимало святих, особливо нашого й попереднього століття, освітлюють сенс життя та свідчать про життєдайного Бога серед різних життєвих обставин. Святі є взірцями для нашого життя, адже об’єднані з нами спільною вірою в Ісуса Христа у різноманітті характерів та шляхів до святості.

У цій життєвій мандрівці особливу роль займає сім’я – привілейоване місце християнського виховання. Церква плекає пам’ять про різні святі сім’ї. Наприклад, на Сході унікальним фактом є те, що більшість членів родини святого Василія Великого були зараховані Церквою до лику святих. Його сім’я, із глибоко християнськими традиціями, була чудовим прикладом «Домашньої Церкви». Дідусь святого Василія загинув мученицькою смертю під час гонінь на християн за часів імператора Діоклетіяна, а бабуся Макрина, завдяки своїм повчанням та прикладу життя, залишила важливий слід у його християнському вихованні. Своєю чергою батько, Василій Старший, був його першим вчителем, який спричинився до того, щоб майбутній святий не забув дорогу до храму, навчаючись у Константинополі та Атенах серед поганських філософів, поетів і риторів. Мати Емілія та сестра святого Василія Макрина також спричинилися до його виховання. Згодом, прийнявши рішення служити Богові в монашому стані, вони спонукали й святого Василія стати на шлях богопосвяченого аскетичного життя. Брати святого Василія Великого – святий Григорій Ніський та святий Петро Севастійський – стали єпископами та з пастирською мудрістю захищали Христову віру від єресей.

Прикладом святої сім’ї на Заході є родина святої Терези від Дитяти Ісус (+1897). Церква пропонує її «малий шлях», який не відзначався надзвичайними містичними дарами чи надприродними видіннями, а складався з простих кроків: дотримання монаших правил та присвячення кожної хвилини життя як жертви любові до Ісуса. Вона була проголошена Вчителькою Церкви, адже була експерткою в науці любові до Бога та ближніх. Цьому шляху вона також завдячує своїм батькам: святим Луї та Марі-Зелі Мартен. Батько святої Терези був годинникарем, а її мати, яка любила вишивати, досягла в цьому ремеслі значних успіхів. Майбутні батьки святої Терези зустрілися у квітні 1858 року і через кілька місяців одружилися. Згодом у них народилося дев’ятеро дітей, четверо з яких були померли в ранньому віці; залишилося п’ять дівчаток, які згодом стали черницями. У житті цієї родини радості чергувалися з турботами, а щоденна праця батьків – з вихованням дітей та численними обов’язками, які завжди присутні у великій родині. Внаслідок хвороби Марі-Зелі передчасно померла у віці 46 років, і батько святої Терези став вдівцем із маленькими доньками та змушений був переїхати до родичів, покинувши улюблену справу заради виховання дітей. У 1887 році в Луї Мартена стався перший напад інсульту, який став початком довгого і важкого випробування, що зрештою прикувало його до інвалідного візка. До цього додався прогресуючий церебральний атеросклероз. Він страждав, але водночас приносив свої терпіння як жертву Богові; після серцевого нападу він мирно відійшов у вічність 29 липня 1894 року.

Святість батьків святої Терези проявлялася щодня через сумлінне виконання своїх обов’язків у сім’ї та на роботі. Відмінною рисою подружжя було те, що вони в будь-яких життєвих обставинах ставили на перше місце Бога. Своїх дочок вони вчили молитися та набувати рис справжньої побожності. Незважаючи на важку працю й численну родину, обоє батьків щодня відвідували Месу о пів на шосту ранку. Батько Луї був палким прихильником нічної адорації, а також неухильно дотримувався святкового відпочинку, ніколи не працюючи в неділю, попри застереження друзів про небезпеку фінансових негараздів. Мати Марі-Зелі була впевнена, що своєму добробуту вони завдячують Богові, сумлінно виконуючи свої християнські обов’язки. Збережені листування між Луї та Марі-Зелі сповнені християнської подружньої любові: Зелі писала, що її чоловік – святий, а Луї зізнавався дружині в пожиттєвій любові, запевняючи її, що молиться за всю родину. У 1957 році розпочався процес беатифікації Луї та Зелі Мартен, а в 2015 році Папа Франциск проголосив їх святими Католицької Церкви. Таким чином життя батьків святої Терези від Дитяти Ісус, як і інших святих родин, є прикладом подружньої святості, до якої покликані всі християнські сім’ї.

_____________________________

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 40.

ПАПА ФРАНЦИСК, Радійте й веселіться (Gaudete et exsultate), Місіонер 2018, 14.

DICASTERO PER I LAICI, LA FAMIGLIA E LA VITA, La santità nelle famiglie del mondo, LEV 2022, 12-14.

M. MUOLO, I laici, (Quaderni del Concilio, vol. 21), Shalom editrice 2022, 71-72.