Церква

Віра Церкви (64): завдання мирян у світі

У шістдесят четвертому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про особливість апостоляту мирян.

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium приділяє достатньо уваги апостоляту мирян, які відіграють важливу роль у житті всієї Церкви. «Мирянський апостолят – це участь мирян у спасенній місії Церкви; до цього апостоляту їх уповноважує через Хрещення і Миропомазання сам Господь. Святими Таїнствами, передовсім Святою Євхаристією, передається і живиться та любов до Бога і до людей, яка є душею всього апостоляту. Миряни покликані робити Церкву присутньою і діяльною в тих місцях та обставинах, де вона може стати сіллю землі лише завдяки їм», – навчає соборний документ. Погляньмо на деякі основоположні особливості місії мирян, яка бере початок від Святого Таїнства Хрещення.

Аудіоверсія

Участь мирян у служінні Христа

Внаслідок Хрещення та Миропомазання на людину сходить Святий Дух: вона отримує силу й благодать брати участь у потрійному служінні Христа – священничому, пророчому та царському. Беручи участь у священничому служінні Христа, миряни єднаються з Христом та Його жертвою. «Всі їхні діла, молитви й апостольські починання, їхнє подружнє та родинне спілкування, їхній щоденний труд і відпочинок душі й тіла, якщо вони здійснюються в Дусі, навіть життєві прикрощі, якщо їх терпляче зносити, – усі вони стають духовними жертвами, приємними Богові через Ісуса Христа (пор. 1 Пт. 2,5), що їх, разом із принесенням Господнього Тіла, побожно складають Отцеві в Євхаристійному богослужінні, – зазначає Догматична конституція Lumen Gentium. – Ось так і миряни, поклоняючись Богові та скрізь діючи у святості, посвячують Богові сам світ». Завдяки єдності з Христом та наслідуванню Його, миряни внутрішньо перемінюються. Зокрема, наслідком християнського життя стають плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість (Гал. 5, 22-23).

Не менш цінним є участь мирян у пророчому служінні Христа, яке відображається через життя, побудоване на міцній підвалині Євангелія. Відвага у свідченні Євангелія робить мирян справжньою закваскою у світі (пор. Мт. 13,33) та сіллю землі (пор. Мт. 5,13). Таким чином пророчий вимір мирян виявляється в тому, що вони своїм життям вказують на глибші сенси та цінності, якими повинна керуватися людина. А це, своєю чергою, пов’язано із життям на основі певного ідеалу. У християнстві ідеал асоціюється з відновленням Божої справедливості на основі порядку, установленого Богом. Тому завдання Церкви, і ширше – усіх християн, – є насамперед пізнавати свою віру, пізнавати Божу волю, Його план, жити вірою й втілювати її в тих середовищах, де перебуваємо. Іншими словами, йдеться про внутрішнє перетворення. Тому бути пророками для інших означає свідчити своїм християнським життям, що інший світ можливий – світ у Божій правді та справедливості.

Участь у царському служінні Христа дає спроможність та силу через самозречення і святе життя долати в собі царство гріха (пор. Рим. 6,12), служити Христові в ближніх, приводячи їх до Христа, щоб Господь царював у них у правді та любові. Миряни «повинні в усіх ділах, навіть мирських, допомагати одне одному задля того, щоб провадити святіше життя, щоб світ сповнився духом Христовим та у справедливості, любові й мирі успішніше досяг своєї мети», – навчає Догматична конституція про Церкву.

Духовний вимір апостоляту мирян

Навчання ІІ Ватиканського Собору про мирян активно просували Наступники апостола Петра. Зокрема, вартим уваги є Апостольський лист «Christifideles laici» Папи Івана Павла ІІ, який з’явився в результаті Синоду єпископів 1987 року на тему: «Покликання та місія мирян у Церкві та в світі». У документі зазначається, що місія мирян стосується своєрідного синтезу між Євангелієм і життям: завдяки роздумам над Святим Письмом, спрямованим на забезпечення зв’язку між вірою та життям, вони втілюють Євангеліє в світі. «На них, зокрема, покладається завдання свідчити про те, що християнська віра є єдиною повноцінною відповіддю, більш-менш усвідомленою і бажаною для всіх, на проблеми і надії, які життя ставить перед кожною людиною і кожним суспільством. Це буде можливо, якщо вірні миряни зможуть подолати в собі розрив між Євангелієм і життям, відновлюючи у своїй повсякденній діяльності в сім’ї, на роботі та в суспільстві єдність життя, яке черпає з Євангелія наснагу і силу для реалізації в повноті», – зауважує святий Іван Павло ІІ. Подолання розриву між Євангелієм та життям є викликом – мати неабияку мужність ступати проти течії цього світу, який проминає (пор. 1 Кор. 7,31). Задля цього необхідно перебувати у стані освячуючої благодаті, щоб поступово вириватися з-під впливу гріха, оточуючи себе тим, що наближає до Бога. Адже неможливо свідчити віру, якщо не живеш нею. З іншого боку, людина може перебувати в несприятливому середовищі, а тому Церква навчає, що, втілюючи Боже Царство, вона приймає всі здібності, ресурси та звичаї життя народів, наскільки вони є добрими; і, приймаючи їх, очищає, зміцнює і підносить.

Таким чином ефективність апостоляту мирян залежить від їхньої єдності з Христом, бо тільки той, хто залишається з’єднаним з Ним, може приносити плоди. Це життя тісної єдності з Христом живиться в Церкві духовними засобами, спільними для всіх вірних: активною участю у Божественній Літургії, щоденною молитвою, Божим словом і Святими Таїнствами. Завдяки Божому слову мирянин вступає в діалог із Богом, Який відкриває йому свою волю; роздумуючи над Божим словом, миряни вчаться правильно судити про справжній сенс і цінність тимчасових речей. Молитва, як особиста, так і спільна, необхідна для освячення мирян і прохання сили Святого Духа, щоб виконувати Божу волю в житті. Оскільки всі вірні схильні до гріха, необхідне постійне навернення, яке виявляється також через часте приступання до Святого Таїнства Покаяння, щоб швидше повернутися на добрий шлях. Звичайно, нелегко змінювати світ зсередини: існує безліч труднощів, перешкод і негараздів у свідченні своєї віри, тому лише укорінення у Христі може дати силу витримати всі ці випробовування, поєднуючи свої терпіння з терпіннями Христа.

У цьому контексті варто вказати на дві крайнощі, які віддаляють мирян від їхньої місії в Церкві: надмірне присвячення часу різним церковним обов’язкам, що може призвести до занедбання інших обов’язків – у сім’ї, на роботі та в інших сферах життя; і відокремлення віри від життя. Друга крайність виражає певного роду «світськість» віри: знаходячи виправдання, християнин йде на серйозні компроміси з поглядами, альтернативними християнству. Наприклад, є християни, які водночас вірять в Бога й у реінкарнацію, присвячують час на молитву й відвідування богослужінь і одночасно вірять в забобони й гороскопи. У цьому випадку йдеться про небезпеку своєрідного розмивання християнства в сучасності, коли занедбується ідентичність мирян – бути закваскою в світі та сіллю землі. Тому необхідно пізнавати свою віру й довіряти Богові, щоб виконуючи свої щоденні обов’язки, шукати Божого Царства, упорядковуючи своє життя по-Божому.

Кілька середовищ свідчення віри

Щоб жити своєю вірою на щодень, миряни мають чимало середовищ; обмежимося короткими описами тих, про які згадує Папа Іван Павло ІІ у «Christifideles laici». Святіший Отець вказує, зокрема, на різні форми благодійності – прояв солідарності до окремих осіб чи різних громад. Це особливо цінно в контексті війни в Україні, де чимало мирян підтримують захисників держави та постраждалих від російських атак. Таким чином милосердя до ближнього є одним із виявів любові та участі в царстві Ісуса Христа, Який «прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити» (Мк.10, 45).

Ця любов проявляється також в участі в політиці, яка покликана сприяти спільному благу. Часто можна почути звинувачення політиків у корупції, індивідуалізмі, зловживанні владою тощо. Фактом є те, що політика є середовищем моральної небезпеки, однак саме тут проявляється можливість зростання у вірі. Християни, які живуть своєю вірою й водночас є компетентними у цій галузі, покликані присвячувати себе суспільним справам через тягар відповідних обов’язків, перетворюючи політичне життя зсередини завдяки свідченню сили Євангелія в дусі служіння.

Ще одним суспільним середовищем є світ праці, у якому необхідно захищати й шанувати гідність людини, адже людина є творцем, центром і метою всього економічного та соціального життя. З цією метою миряни повинні виконувати свою роботу з професійною компетентністю, чесністю та християнським духом. Жертвуючи свою працю Богові, варто пам’ятати, що людина приєднується до діла Христа, який надав праці дуже високу гідність, працюючи власними руками в Назареті.

Зрештою служіння людині та суспільству реалізується також через створення й передачу культури. Під культурою ми розуміємо всі засоби, за допомогою яких людина вдосконалює та розвиває різноманітні дари як у сім’ї, так і в громадянському суспільстві в цілому, через розвиток звичаїв та інституцій, а також виражає, передає та зберігає у своїх творах великі духовні переживання і прагнення. Тому присутність у світі культури має на меті не лише розпізнати та, за необхідності, очистити критично досліджені елементи існуючої культури, а й піднести їх через первісні багатства Євангелія та християнської віри. У цьому сенсі відкривається простір для щедрої євангелізації культури.

________________________________

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 33-36.

GIOVANNI PAOLO II, Christifideles laici, in URL: < https://www.vatican.va/content/john-paul-ii/it/apost_exhortations/documents/hf_jp-ii_exh_30121988_christifideles-laici.html > (in 12/04/2026), 34, 41-44.

M. MUOLO, I laici, (Quaderni del Concilio, vol. 21), Shalom editrice 2022, 35-36.