Віра Церкви (49): Церква – Божий дім, який об’єднує земне й небесне

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Як ми зазначили у попередньому епізоді, Церква постає як будівля Божа, дім Божий, у якому перебуває Господь. У цьому сенсі також людина постає живою оселею Бога, що стає можливим завдяки єдності з Христом. Ця єдність, яка проявляється у видимий і невидимий спосіб, відображена на багатьох сторінках Святого Письма, а також у творах мистецтва, які розглянемо у сьогоднішньому епізоді.

Новий храм живого Бога

Бог, Який створив цей світ, присутній скрізь (Пс. 139,7-10), Його Дух «наповнює всесвіт» (Муд. 1,7). На Синаї Мойсей споглядає небесну святиню, «Божу оселю» на небесах. Це споглядання перетворюється на покликання і місію, щоб небесна святиня була збудована на землі: «Господь сказав Мойсеєві: Нехай вони мені спорудять святиню, щоб я міг жити серед них. Усе згідно із взірцем храмини та згідно з взірцем утварі, що покажу тобі, так зробите усе» (Вих. 25,1, 8-9). Зовнішня будівля є вираженням цього божественного задуму. З приходом у світ Ісуса Христа храм як будівля набуває оновленого значення, адже там тепер мешкає живий Бог, утаєний у Пресвятій Євхаристії. Це той самий Бог, Який проживав між людьми, споживав із ними їжу, звіщав їм Добру Новину та дарував надію через діла милосердя, виявляючи таким чином любов Бога, яка відтоді продовжує даруватися у Слові, споживанні Його Найсвятішого Тіла і Крові та через діяння Його учнів. Якщо Христос є оселею Божою, то той, хто приймає Христа у своє життя і слідує Його слову, сам стає Божою оселею. Тому храм – місце присутності Бога – стосується не тільки будівлі, а й самої людини. Звертаючись до християнських громад, апостол Павло зазначає: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1 Кор. 3,16). Господь бажає замешкати між людьми, перебуваючи з ними завдяки Синові – Богочоловіку (пор. Ів. 1,14). Господь бажає жити не тільки всередині людини, а й посеред людей. Ісус сказав своїм учням: «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18,20). Господь живе поруч із нами, у нашому ближньому і, перш за все, в найслабших і найзлиденніших, з якими ідентифікував себе Ісус, кажучи: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили з моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25,40).

Кров, пролита за гріхи світу

Отже, всі члени Церкви, де наріжним каменем є Ісус Христос, є її «живим камінням»: «На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі» (Еф. 2, 21-22). Таким чином спасенна присутність Христа робить Його учнів справжньою Церквою. Така єдність з Богом має мету – вічне життя з Богом, щоб Христос перебував зі Своїми учнями назавжди. Тому Церква у цьому світі є наче паломницею на шляху до нової оселі – осягнення повної єдності з Богом у вічності. Цю есхатологічну дійсність ми зустрічаємо, зокрема, у біблійній книзі Одкровення Івана Богослова, у якій центральним персонажем є Божий Агнець – воскреслий Ісус Христос, Який через пролиту кров дарував людині шлях до Небесного Царства. У цій книзі агнець сяє як світильник у серці небесного Єрусалиму. У Римо-Католицькій Церкві сюжети з цієї останньої книги Святого Письма також завершують літургійний рік, репрезентуючи таким чином кінець історії любові між Богом та Його народом. У Старому Завіті пасхальний агнець, принесений в жертву, захищав ізраїльський народ на шляху до спасіння, однак повне здійснення відкуплення відбувається через кров новозавітного агнця, який, хоча й принесений у жертву, продовжує жити.

Історія релігійного мистецтва залишила нам чимало сюжетів із пасхальним агнцем. Вартим уваги, зокрема, шедевр авторства братів Губерта і Яна ван Ейка під назвою «Ґентський вівтар» або «Поклоніння містичному Агнцю», створений у 1432 році для собору святого Бавона у Ґенті. Поліптих складається з 24 панелей, на яких зображено 258 людських фігур. Сюжет твору складається з верхнього та нижнього рядів. У центрі верхнього ряду зображена велична фігура на троні. Вчені припускають, що це може бути Бог Отець або Христос Цар. Біля його ніг лежить корона, що символізує перевагу над усіма царями. Обабіч – Пресвята Богородиця та Іван Хреститель, які зображені відповідно до іконографічної візантійської традиції deisis (грец. δέησις), що в перекладі з грецької означає моління або заступництво. Відповідно до цієї моделі, Діва Марія, Яка представляє Церкву, та Іван Хреститель, виразник Святого Письма, звертаються до Бога в акті благання, заступаючись за грішників. Відразу за ними йдуть панелі з ангелами-музикотворцями: ліворуч одна група звеличує Бога співом, читаючи текст із катедри, прикрашеної різьбленням зі святих архистратигом Михаїлом, який перемагає дракона. Праворуч ангел грає на органі, а інші акомпанують йому на струнних інструментах. Однак автор звертає погляд глядача на нижній ряд – величну сцену вівтаря, в центрі якої принесений у жертву Агнець. Це сам Христос, якому поклоняються сили небесного війська, святі та люди різних станів і віровизнань. Натовпи святих і блаженних розділені на вісім груп, що символізує кількість євангельських блаженств, які вони втілили в земному житті. Навколо вівтаря розташовані групи людей: зліва – погани та юдейські письменники, справа – Папи і святі, вгорі – групи мучеників із представниками духовенства. Поклоніння Агнцю відбувається в пишному райському саді, на тлі веж і шпилів небесного Єрусалиму.

Містичний Агнець символізує Христа і його жертву. Зовнішній вигляд Агнця винятковий і нагадує людське обличчя. Зокрема його очі мають людські риси, викликаючи певний неспокій. З боку Агнця видніється кровоточива рана, яка нагадує проколений бік Ісуса на хресті. Кров, що витікає з рани, збирається в чаші – символ Євхаристії. Сюжет доповнюється згадкою про страсті Ісуса, які представлені знаряддями тортур в руках ангелів, що оточують Агнця: хрест, терновий вінок, спис, стовп для бичування і довга палиця, на кінці якої знаходиться губка, просочена оцтом. Інші ангели підносять перед Агнцем кадило з ладаном – символ літургії, у якій об’єднуються Церква земна та небесна. Чотири панелі, розташовані з боків від головної сцени, символізують чотири сторони світу, звідки прибули святі та блаженні.

Весь сюжет твору сповнений християнськими образами та символами. Ключовим прочитанням вважається тема відкуплення. Це підтверджують найвіддаленіші від Агнця обабіч фігури Адама і Єви, які, однак, добре помітні. Зображення прародичів прикрашені люнетами з жертвою Каїна і Авеля та вбивством Авеля. У християнстві прародичі вважаються тими, хто прирік людство на життя в гріху: панель з Адамом супроводжується написом «Adam nos in morte precipitat» («Адам піддав нас смерті»), а біля ніг Єви можна прочитати «Eva occidendo orfuit» («Єва завдала нам шкоди своїм злодіянням»). Внаслідок первородного гріха, який вони скоїли, приходить Відкупитель, щоб змити гріхи людства, жертвуючи своїм життям. «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1,29), – вигукує Іван Хреститель, зустрівши Ісуса. Тому все людство, символічно представлене навколо Агнця, може спастися і потрапити до раю, що виражають фігури, представлені у верхньому ряді. Вченими також висувається гіпотеза, що поліптих можна трактувати як велику алегорію Святого Таїнства Євхаристії. Ця версія з’явилася внаслідок дослідження фігур на поліптиху, які суголосні з деякими уривками з трактату «Tractatus de corpore Christi» (Трактат про Тіло Христове), написаного в 1400 році ченцем Олів’є де Ланґе.

Пресвята Євхаристія – Таїнство Бога

Отож єдність людства з Христом є невід’ємною завдяки Його хресній жертві. Церква, яку ІІ Ватиканський Собор називає Таїнственним Тілом Христовим, є глибоко закорінена в Христі, живлячись Божим словом та Пресвятою Євхаристією. Христос єднає Церкву-паломницю на землі із Церквою прославленою – небесною. Цю єдність яскраво зображує Рафаель Санті у своїй відомій картині «Диспут про Святе Таїнство», яка знаходиться у Музеях Ватикану. Композиція чітко розділена між небесним і земним просторами, які об’єднуються завдяки центральному елементу – Пресвятій Євхаристії, поміщеній у монстранцію, яка встановлена на ромбічній основі, а ромб – символ досконалості. У своїй живописній мудрості Рафаелю вдалося передати істину, що життя Церкви і кожного віруючого обертається навколо точки опори: Ісуса у Пресвятій Євхаристії. Вона виражає нерозривний зв’язок між Христом і Церквою: Церква звершує Євхаристію, а Євхаристія формує Церкву. У нижній частині твору можна помітити, як земна Церква ставить під сумнів саму себе, дискутує про природу, причини і глибину Святого Таїнства Євхаристії, яке художник майстерно розмістив у центрі як основоположний мотив. Цей образ наче розповідає, що протягом століть у Церкві поглиблювалося пізнання Євхаристії, перед якою пасує всяке людське мислення, оскільки це Святе Таїнство, на відміну від інших, містить у собі самого Бога. Серед науковців немає одностайної думки, чи ця сцена справді відображає суперечку, чи радше тріумф Євхаристії, на який вказують богослови та Вчителі Церкви. Ще один важливий елемент у верхньому ряді – воскреслий Ісус у славі. Саме завдяки воскресінню Його тіло вже не зв’язане жодними просторово-часовими обмеженнями, а тому Христос є присутній на землі у всіх освячених частичках хліба і вина, здійснюючи дану учням обітницю: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20).

Простір картини є чудовим відображенням Церкви, яка, у задумі Рафаеля, складається з живих людей. Три сфери картини окреслюють її межі: у склепінні – Небесний Отець серед ангелів і херувимів; в центрі – прославлена Церква на чолі з воскреслим Христом, обабіч – Діва Марія та Іван Хреститель, далі – апостоли та святі; внизу – земна Церква, представлена у вигляді богословів, Вчителів Церкви, Пап, а також літераторів, філософів і простих вірних. Елементом єдності земної та прославленої Церкви виступає Святий Дух у вигляді голуба в оточенні ангелів, які тримають чотири Євангелія, а промені Святого Духа спрямовані на Євхаристію. У такий спосіб автор показує глядачеві ключовий елемент – Євхаристію, яка виражає божественний вимір, що єднає землю й небо.

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 6-7.

M. G. RIVA, Le immagini della Chiesa, (Quaderni del Concilio, vol. 17), Shalom editrice 2022, 41, 49.