Настоятель спільноти Тезе: у Запоріжжі я зрозумів, як світло Різдва долає пітьму
Світлана Духович – Ватикан
«Я хотів би висловити нашу радість з приводу присутності тисячі українських молодих людей, які приїхали провести ці дні з нами. Ви для нас є знаком надії на мир, яку ми всі носимо в серці», – сказав Настоятель спільноти Тезе брат Метью, вітаючи 15 тисяч юнаків і дівчат, які від 28 грудня до 1 січня зібралися у столиці Франції на традиційну новорічну зустріч європейської молоді. «Ми з вами!» – додав він українською мовою.
«Своєю присутністю, – сказав брат Метью в інтерв'ю ватиканським медіа, – юні українці демонструють своє прагнення до миру і прагнення бути частиною європейської сім'ї. Вони виявляють бажання взаємодіяти з іншими молодими людьми, що, можливо, на даний момент не так легко зробити в Україні». Серед українських юнаків та дівчат більшість становили греко-католики, але були також католики латинського обряду та православні. Ці молоді люди представляли різні реалії: від тих, хто живе в Україні в суворих умовах війни, до тих, хто, рятуючись від війни, виїхав за кордон і живе в Європі як біженці, зберігаючи свою ідентичність далеко від батьківщини.
Перед Різдвом Настоятель спільноти в Тезе здійснив подорож в Україну, відвідавши не тільки західну частину, але й дістався до Запоріжжя, наближеного до лінії фронту. Роздуми, що виникли під час цієї подорожі, увійшли в медитації, якими настоятель ділився з європейською молоддю під час їхньої зустрічі в Парижі. «В Україні, у Львові, Тернополі та Запоріжжі, – сказав він у своєму слові в середу, 31 грудня, – я зустрів дуже багато мужніх людей, які горювали, але, часто завдяки своїй вірі, підводилися, щоб, як Марія Магдалина, нести іншим добру новину про те, що життя сильніше за смерть. Вони є живими знаками того, що світло, яке ми святкуємо в ці дні Різдва, справді сяє в темряві і що темрява не змогла його загасити».
Про свою поїздку в Україну та про її значення в контексті приготування до європейської зустрічі молоді брат Метью розповів у інтерв’ю для нашої редакції.
Брате Метью, чому Ви вирішили відвідати Україну, де ще триває війна і це досить небезпечно? Як таке рішення відображає покликання спільноти Тезе?
Ця ідея виникла досить спонтанно, хоча протягом цього року наші брати вже кілька разів відвідували різні регіони України. Тут, у Парижі, я був присутній на свяченнях єпископа Ігоря Ранці, який є єпископом паризької української греко-католицької єпархії святого Володимира Великого. Там було багато єпископів, серед яких – єпископ Максим Рябуха, греко-католицький екзарх Донецька, який тепер проживає у Запоріжжі. Мені раптом спало на думку, що, оскільки на зустріч Тезе приїжджає багато молодих українців, ми повинні дати знак, невеликий знак солідарності, і ми з'ясували, чи ще можна туди поїхати. Виявилося, що так. Тож у суботу ввечері [ред. – 20 грудня] ми вирішили їхати, й у неділю ввечері я вже був у літаку до Кракова. Наступного дня ми поїхали до Тернополя, а потім – до Запоріжжя. Ви запитали, чи я не хвилювався, що це небезпечно? Ні, бо я знаю, що для мене це не небезпечніше, ніж для українців. І якщо ми серйозно ставимося до солідарності, то маємо бути готові до цього. Але я також знав, що наші друзі будуть чесними і не хотітимуть наражати нас на небезпеку. Панувала велика довіра. Але я вважаю, що для мене це дуже важливе питання, бо наша спільнота була заснована під час війни. Брат Роже, наш засновник, залишив Швейцарію і поїхав до Франції на початку Другої світової війни. Він прибув до Тезе, місцевості, де було багато страждань. Це стало частиною засновницького досвіду нашої спільноти. І для мене це велике питання сьогодення: чи ж не покликані ми бути присутніми в цих ситуаціях війни, де є тріщина в родині людства?
Яке значення має присутність української молоді на зустрічі в Парижі? Чим вони можуть поділитися з іншими молодими людьми і що можуть почерпнути з цього досвіду?
Своєю присутністю вони виявляють прагнення миру та бажання бути частиною європейської сім'ї. Вони виявляють бажання взаємодіяти з іншими молодими людьми, що, можливо, в даний момент не так легко зробити в Україні. І я сподіваюся, що вони отримають нові сили, щоб далі вести своє повсякденне життя в таких складних умовах. Я бачу в українцях – і думаю, що нам є чому в них повчитися – своєрідну стійкість, яка ґрунтується на надії: вони живуть надією, і це дає їм сили витримувати в теперішній ситуації.
Ви відвідали Запоріжжя, одне з найнебезпечніших міст, яке розташоване дуже близько до лінії фронту. Як цей досвід вплинув на Вашу духовність?
Було дуже важливим бути там на Різдво. Несподівано я зрозумів, що означає, коли ми говоримо, що Ісус прийшов у світ і був світлом, яке прийшло у світ, світлом, яке світить у темряві, і темрява його не перемогла. Для мене це було дуже важливо, бо там є свідчення, яким живуть християни, і загалом у ширшому масштабі суспільство: це світло присутнє і світить у темряві. Наша віра говорить нам, що темрява не матиме останнього слова, вона не переможе. І я вважаю, що для мене це був досвід того, як ця трагічна ситуація формує нашу духовність і, в певному сенсі, оновлює нашу віру через тих, кого ми зустрічаємо.
