Усунення нерівності у сфері охорони здоров’я: місцеві рішення і глобальна рівність

Олена Комісаренко

Здоров’я – це один із фундаментальних дарів, даних нам Богом, і одночасно складна сфера, де перетинаються духовні, соціальні та економічні аспекти. У світі, де технологічний прогрес і медичні досягнення дозволяють лікувати раніше невиліковні хвороби, багато людей досі залишаються поза межами доступу до якісної медичної допомоги.

Нерівність у сфері здоров’я проявляються як у межах окремих держав, так і між країнами. Попри зростання середнього рівня тривалості життя у світі (з 46,5 років у 1950 році до 71,7 у 2022-му), значні диспропорції у сфері здоров’я між країнами та навіть регіонами однієї держави залишаються. У Нігерії, наприклад, середня тривалість життя на 30 років коротша, ніж у Японії. У Бостоні в США різниця між районами сягає 25 років.

Ці дисбаланси зумовлені не лише медичними, але й соціальними, економічними та екологічними факторами. Це кидає виклик християнській спільноті: як ми можемо зменшити ці нерівності і створити умови, які сприяють життю кожної людини?

Місцевість як центр змін

Згідно з дослідженням Всесвітнього Економічного Форуму[1], для досягнення змін необхідна співпраця урядів, приватного сектору, громадських організацій та місцевих громад. Однією з ефективних моделей є підхід, орієнтований на місцевість. Place-based change визнає, що місце проживання людини суттєво впливає на її здоров’я та добробут. До 80% здоров’я визначається немедичними чинниками – такими як доступ до здорового харчування, екологічно безпечного середовища, якісного житла та роботи. Цей підхід передбачає довгострокову взаємодію, спрямовану на розвиток інклюзивних і стійких громад.

Place-based підхід, або іншими словами підхід орієнтований на місцевість, пройшов довгий шлях від ініціатив урбаністичного оновлення середини XX століття до інтегрованих стратегій 1980-1990-х років. Наприклад, програма Comprehensive Community Initiatives у США та Healthy Cities Movement під егідою ВООЗ стали платформами для багатогранного розвитку громад.

З 2000-х років ці ініціативи доповнюються корпоративною соціальною відповідальністю, а місцеві громади отримують більше повноважень для власного розвитку. COVID-19 пришвидшив використання аналітичних інструментів, підкресливши важливість локальної взаємодії у кризових ситуаціях.

Ключові принципи успішних place-based змін

·      Залучення та підтримка громади

Ефективні зміни на місцевому рівні починаються зі взаємодії з громадою, її залучення до процесу планування та реалізації. Довіра є фундаментальною складовою будь-якої успішної ініціативи, особливо коли мова йде про громади, які історично стикалися з дискримінацією або соціальною ізоляцією.

Наприклад, у Зімбабве програма Unki Community Health Programme залучила релігійних лідерів до активної співпраці з громадами. Вони допомогли подолати стигму, пов’язану з ВІЛ, і сформувати позитивне ставлення до медичної допомоги. Паралельно, місцеві активісти організували роботу водопостачальних комітетів, що забезпечили жителів доступом до чистої води. Такі заходи не тільки підвищили рівень здоров’я, але й зміцнили почуття єдності та відповідальності всередині громад.

Крім того, залучення громади дозволяє враховувати їхні реальні потреби. Це включає адаптацію програм до культурних особливостей, як це було в Австралії з ініціативою Logan Together, яка створила безпечні простори для майбутніх матерів різних етнічних груп.

·      Аналітичний підхід

Дані є важливим інструментом для розуміння причин нерівності та визначення найефективніших стратегій змін. Використання демографічного аналізу, географічних інформаційних систем та інших технологій допомагає не лише виявити ключові проблеми, але й відстежувати прогрес.

Наприклад, програма HealthyNYC у Нью-Йорку створила карту здоров’я міста, яка показує рівень смертності від семи основних причин, включаючи серцево-судинні захворювання та діабет. Використання таких інструментів дозволило спрямувати ресурси до районів, де мешкають найбільш уразливі групи населення. Завдяки цьому ініціатива зосередила зусилля на профілактиці хвороб, забезпечивши безкоштовні скринінги, доступ до здорового харчування та інформаційні кампанії про фізичну активність.

·      Партнерства для довготривалого впливу

Зміни, орієнтовані на місцевість можливі, лише тоді, коли уряди, бізнес, громадські організації та громадяни працюють разом. Кожен із цих секторів приносить унікальні ресурси: уряди забезпечують законодавчу базу, бізнес – фінансову підтримку та технології, а громадські організації та місцеві громади – розуміння культурного контексту.

Прикладом є програма BRAC у Бангладеші, яка інтегрувала цифрові технології для боротьби з хронічними захворюваннями. Завдяки співпраці з урядом і громадськими організаціями вдалося забезпечити доступом до медичних консультацій і освітніх ресурсів через мобільні додатки понад 126 тисяч осіб.

Такі партнерства допомагають створювати інноваційні рішення. Наприклад, у програмі Unki Community Health Programme співпраця релігійних лідерів і медиків значно підвищила рівень обізнаності та доступності лікування для молоді.

·      Стійкі операційні моделі

Стійкість програм залежить від їхньої здатності адаптуватися до змін, ефективно використовувати ресурси та забезпечувати довготривалий вплив. Це передбачає інтеграцію ініціатив у існуючі системи, залучення місцевих лідерів і фінансову стабільність.

У Латинській Америці програма City Cancer Challenge стала прикладом успішної інтеграції локальних онкологічних програм у національні системи охорони здоров’я. Завдяки залученню урядів і місцевих партнерів було створено понад 100 рішень для боротьби з раком, які охопили 67,5 мільйонів людей. Програма передбачає навчання місцевого медичного персоналу, забезпечення доступу до інноваційного обладнання та розробку планів довготривалого масштабування.

Стійкість також залежить від залучення громади до управління ініціативами. Наприклад, у Зімбабве створення водопостачальних комітетів забезпечило довготривалу підтримку проекту, оскільки місцеві жителі брали участь у його реалізації.

Ці принципи доводять, що успішні зміни можливі тоді, коли громади стають активними учасниками процесу, а ресурси та зусилля спрямовуються у відповідь на конкретні потреби. Підхід, орієнтований на місцевість, є не лише інструментом боротьби з проявами нерівності, але й способом створення більш інклюзивного та справедливого суспільства. Про ці та інші приклади задіяння місцевих громад для вирішення проблеми нерівності в сфері здоров’я говоритимемо також у наступних випусках.

[1] https://www3.weforum.org/docs/WEF_Closing_Health_Gaps_through_Collaborative_Action_2024.pdf