Папа духовенству Неаполя: будьте свідками Христа та сіячами майбутнього
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Не бійтеся, не зневірюйтеся і будьте для цієї Церкви та цього міста свідками Христа та сіячами майбутнього», – закликав Папа Лев XIV, підсумовуючи своє слово, з яким звернувся до єпископів, священників і богопосвячених осіб Неаполя. Зустріччю з ними розпочалася друга частина його пастирського візиту, здійсненого 8 травня 2026 року.
Після Святої Меси та обіду в Помпеях, Святіший Отець прибув до Неаполя. На площі Ротонда Діаз його привітали представники місцевої влади, після чого він від’їхав до катедрального собору на зустріч з духовенством, під час якої поділився деякими думками на основі євангельської розповіді про учнів з Емауса та їхню зустріч з воскреслим Ісусом.
Піклування та занедбання
Наступник святого Петра зупинився на слові «піклування». За його словами, також і ми часто, подібно до учнів з Емауса, прямуємо вперед, неспроможні зрозуміти знаки історії, іноді розчаровані та знеохочені різними проблемами, нездійсненими сподіваннями. Однак, «Ісус наближається та крокує разом з нами, супроводить нас, щоби відкрити на нове світло». Він поводиться «як той, хто піклується». «Протилежністю піклування є недбалість. І одразу спадають на думку деякі приклади: недбалість на вулицях і в закутках міста, у місцях загального користування, на околицях, а ще більше – у всіх тих ситуаціях, де нехтують самим життям, коли важко зберегти його красу та гідність», – зауважив Папа, розпочавши роздуми про піклування від необхідності дбання «про наш внутрішній світ», тобто, про наше серце і наші стосунки. Ці думки він скерував особливим чином до тих, хто у Церкві покликаний до відповідальних служінь, до управління, до особливого посвячення.
Постійне втілення євангельського звіщення
Зазначивши, що Неаполь є містом, де культура та традиції перемішуються з сучасністю й інноваціями, і де спонтанна народна релігійність переплітається з численними соціальними викликами й розмаїтими обличчями злиднів, Святіший Отець вказав на те, що в такому контексті душпастирська діяльність покликана до «постійного втілення євангельського послання», щоб віра не обмежувалася до якогось емотивного переживання, а «глибоко проникала в тканину життя і суспільства». А це, визнає Папа, великий тягар для душпастирів. Вислуховувати людей, їхні труднощі, часто з почуттям безпорадності та розгубленості, почуттям невідповідності перед новими викликами. «Навантаження в людському та душпастирському плані, безперечно, є значним; воно може стати тягарем, виснажувати нас, вичерпувати наші сили, а іноді ще більше посилюється певною самотністю та відчуттям душпастирської ізольованості», – сказав він, підкреслюючи, що саме тому «ми потребуємо піклування».
Плекання внутрішнього світу й братерства
Насамперед, як вів далі Папа, дбання про внутрішнє та духовне життя, «плекаючи постійно наші особисті стосунки з Господом у молитві та здатність вислуховувати те, що бурлить всередині нас». «Це також вимагає сміливості вміти зупинитися, не боятися звертатися до Євангелія з питаннями щодо особистих і душпастирських ситуацій, які ми переживаємо, щоб не спрощувати служіння до простої функції, яку треба виконати», – сказав Лев XIV, додаючи, що піклування про служіння проходить також через «братерство й сопричастя». Братерство, вкорінене в Бозі, що виражається через дружбу та спільні діяння. «Йдеться не лише про участь у якихось зустрічах чи заходах, а про те, щоб працювати над подоланням спокуси індивідуалізму. Уявімо себе священниками та чернецтвом, що діють разом! Вправляймося у мистецтві близькості!» – закликав Святіший Отець.
Всі разом формуємо Церкву
Наступник святого Петра нагадав, що ця вимога сопричастя стосується нас, насамперед, як охрещених, «покликаних формувати єдину Христову Церкву». Тож це сопричастя слід шукати також у наших стосунках, загальнолюдських і душпастирських, в якій першочергову роль відіграють миряни й душпастирські співробітники. «Разом ступати слідом за Господом і провадити євангелізаційну місію, цінуючи різноманітні харизми та служіння, відповідає самій сутності Церкви: Церква є таїнством сопричастя, і кожен, починаючи з Хрещення, покликаний бути живим каменем у цій будівлі, апостолом Євангелія, свідком Царства», – сказав Папа, наголошуючи, що місія, яка стоїть перед Церквою, «вимагає внеску всіх». «У місті, яке страждає від нерівності, молодіжного безробіття, пропусків занять у школі та нестабільності сімей, проповідування Євангелія не може обійтися без конкретної та солідарної присутності, яка охоплює всіх і кожного: священників, богопосвячених осіб і мирян. Усі є активними учасниками душпастирської діяльності та життя Церкви, а не лише співпрацівниками, щоб зусилля та свідчення кожного могли породити присутню та уважну спільноту, здатну бути закваскою», – підсумував Лев XIV.
