Папа: Бог промовляє до нас як до друзів, у молитві плекаємо дружбу з Ним
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Бог промовляє до нас, і якщо Ісус запрошує нас бути Його друзями, нехай це запрошення не залишиться непочутим. Таке побажання прозвучало з уст Папи Лева XIV під час загальної аудієнції в середу, 14 січня 2026 року. Розпочавши попередньої середи цикл, зосереджений на спадщині Другого Ватиканського Собору, він перейшов до безпосереднього ознайомлення з догматичною конституцією «Dei Verbum» про божественне об’явлення, зауваживши, що йдеться про «один із найпрекрасніших і найважливіших документів». І як вступ він запропонував слова Ісуса, записані в Євангелії від Івана: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об'явив, що чув від Отця мого».
«Це є основоположним моментом християнської віри, про який нагадує нам Dei Verbum: Ісус Христос радикально перетворює стосунки людини з Богом, відтепер це будуть стосунки дружби. Тому єдиною передумовою нового завіту є любов», – сказав Святіший Отець, зауваживши, що святий Августин, коментуючи ці слова з Євангелії, наполягає на «перспективі благодаті, яка єдина може зробити нас друзями Бога в Його Сині». Як каже давнє прислів’я, «дружба зроджується між рівними, або робить такими». «Ми не є рівними Богові, але Сам Бог робить нас схожими до Себе в Його сині».
Від сепарації до зближення
Папа зауважив, що якщо прослідкуємо Святе Писання, то побачимо в союзі з Богом початково є дистанція, адже пакт між Богом і людиною завжди залишається асиметричним: Бог є Богом, а ми – створіння. Але з приходом втіленого Сина завіт відкривається на свою остаточну мету: «в Ісусі Бог робить нас Своїми дітьми та кличе нас уподібнюватися до Нього». Таким чином, «наша подібність з Богом досягається не через переступ і гріх, як нашіптував змій Єві, а через взаємини з Сином, Який став людиною». Тож конституція Dei Verbum повторює ці слова Ісуса, зазначаючи, що через це одкровення «невидимий Бог у своїй великій любові промовляє до людей як до друзів».
«Бог з Книги Буття вже спілкувався з прабатьками, розмовляючи з ними (див. Dei Verbum, 3); і коли через гріх цей діалог було перервано, Творець не перестав шукати зустрічі зі своїми створіннями і встановлювати раз за разом союз з ними. У християнському Одкровенні, коли Бог, щоб прийти шукати нас, стає тілом у своєму Сині, розірваний діалог остаточно відновлюється: Завіт є новим і вічним, ніщо не може відокремити нас від Його любові. Отже, Боже Одкровення має діалогічний характер дружби і, як це відбувається в досвіді людської дружби, не терпить мовчання, а живиться обміном правдивими словами», – сказав Лев XIV.
Бог промовляє, ми ж плекаймо слухання
Далі Святіший Отець підкреслив, що соборова конституція нагадує нам про те, що «Бог промовляє до нас». У цьому контексті, за його словами, слід збагнути різницю «між словом і балаканиною». Папа пояснив, що остання «зупиняється на поверхні та не здійснює сопричастя між людьми», натомість у справжніх стосунках «слово потрібне не тільки для того, щоб обмінюватися інформацією та новинами, але й для того, щоби виявити, ким ми є». «Слово має вимір одкровення, який породжує стосунки з іншим. Так, промовляючи до нас, Бог відкриває Себе як Союзника, Який запрошує нас до дружби з Ним», – пояснив Лев XIV, додаючи: «З цієї точки зору, першою навичкою, яку слід плекати, є вміння слухати, щоб Боже слово могло проникнути в наші уми і серця; водночас ми покликані розмовляти з Богом не для того, щоб повідомити Йому те, що Він уже знає, а щоб відкрити себе самим собі».
Молитва – плекання дружби з Богом
З цього, як підкреслив далі Наступник святого Петра, випливає потреба в молитві, «в якій ми покликані переживати та плекати дружбу з Господом». Це, в першу чергу, здійснюється через літургійну молитву та молитву в спільноті, де не ми вирішуємо, що слухати з Божого слова, а «Він Сам промовляє до нас через Церкву». Але це також здійснюється через особисту молитву, «що відбувається в глибині серця». І тому протягом дня і тижня християнина «не може бракувати часу, присвяченого молитві, медитації, роздумам», бо «лише коли розмовляємо з Богом, можемо також і говорити про Нього».
«Наш досвід показує, – підсумував Лев XIV, – що дружні стосунки можуть закінчитися або через якийсь гучний жест розриву, або через низку щоденних недбалостей, які руйнують стосунки аж до їхнього повного зникнення. Якщо Ісус кличе нас бути друзями, стараймося не залишати цей заклик непочутим. Приймімо його, дбаймо про ці стосунки, і ми відкриємо, що саме дружба з Богом є нашим спасінням».
