Папа з нагоди десятиріччя беатифікації мучеників в Чімботе: пастирі й свідки сопричастя
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Справжні пастирі»: так Папа Лев XIV згадує через десять років після беатифікації блаженних Міхала Томашека, Збіґнєва Стшалковського, польських францисканців, та Алессандро Дорді, італійського священника, місіонерів, які розділили життя своїх громад, здійснюючи Євхаристію та уділяючи таїнства, організовуючи катехизацію та підтримуючи благодійність в умовах бідності та насильства. Йдеться про мучеників з Чімботе, які були вбиті з ненависті до віри в 1991 році, залишившись серед своєї пастви, незважаючи на погрози вороже налаштованих до Церкви бойовиків.
Посвята та любов
З нагоди десятиріччя проголошення їх блаженними Святіший Отець написав послання перуанській Церкві, в якому підкреслив, що особисті дарування кожного з цих місіонерів не були причиною для особистої пихи, а були принесені як жертва любові Господеві та Його людові.
«Кожен з них мав свій унікальний спосіб наближатися до людей і жити своїм служінням. Але в Перу ця різноманітність не породжувала відчуження, а навпаки, ставала внеском. У Паріакото та в регіоні Санта вони поділяли однакову ревність, відданість і любов до людей, особливо до найбідніших, несучи в серці, з пастирською любов'ю, тривоги і страждання мешканців цих земель», – пише Папа, звертаючи увагу на те, що в час, позначений різною чутливістю, коли з легкістю можна впасти в «безплідні протистояння й діалектику», блаженні з Чімботе нагадують нам, що «Господь здатен поєднати те, що наша людська логіка схильна відокремлювати».
«Оскільки я також служив у цій улюбленій країні, – згадує Лев XIV, – я бачу в них щось глибоко знайоме для тих, хто пережив місію, і водночас важливе для всієї Церкви: сопричастя, яке виникає, коли настільки різні історії піддаються тому, щоб бути поєднаними Христом і в Христі, таким чином, що те, чим кожен є і що кожен вносить – не перестаючи бути собою – зрештою зливається в єдине свідчення Євангелія для добра і збудування Божого люду».
Повернутися до Ісуса
Наступник святого Петра розглядає річницю беатифікації як заклик до Церкви в Чімботе оновити свою готовність до апостольського служіння, а для Церкви сьогодення загалом – пересторогу: перед обличчям небезпек необхідно пам'ятати, що «історія не є закритою і не є чужою для благодаті». «Сьогодні, – зазначає Святіший Отець, – перед лицем душпастирських і культурних викликів, які стоять перед Церквою, їхня пам'ять вимагає від нас рішучого кроку: повернутися до Ісуса Христа як мірила наших рішень, наших слів і наших пріоритетів. Повернутися до Нього з тією рішучістю серця, яка не відступає, навіть коли вірність Євангелію вимагає дарування власного життя. Тільки коли Він є орієнтиром, місія знову віднаходить свою форму, а Церква пам'ятає причину свого існування».
Заохочення для молоді: не боятися Божого поклику
Нарешті Папа звертається до молоді, закликаючи її бути слухняною до поклику Бога, так як це зробили троє блаженних. Урок, який можна винести з їхнього життя, є закликом не вважати себе слабкими тільки тому, що ти молодий: «Плідність місії, – підкреслює Папа, – залежить не від тривалості шляху, а від вірності, з якою ним ідемо». З цього випливає заклик до молоді не боятися Господнього покликання, «чи то до священства, чи до богопосвяченого життя, чи також до місії ad gentes, щоб йти туди, де Христос ще не відомий». «Я також закликаю духовенство, особливо молодих священників, великодушно розглянути можливість запропонувати себе як fidei donum, наслідуючи приклад блаженного Алессандро; і заохочую єпископів підтримувати запал молодих священників і допомагати Церквам, які цього потребують, братерськи посилаючи служителів, які поширюватимуть пастирську любов Христа туди, де вона найбільш потрібна».
