Служіння в Запоріжжі: незважаючи на втому, вибирати життя
с. Емілія Вандич, СНДМ – Ватикан
Від самого початку повномасштабної війни Сестри Чину святого Василія Великого, що проживають в Запоріжжі, посвячують себе служінню військовим, а також місцевим мешканцям, незважаючи на численні повітряні тривоги та обстріли. Сестра Лукія Мурашко, ЧСВВ, розповіла, що молитва та адорація Найсвятіших Таїнств є силою та підтримкою не лише для черниць, але й для сусідів, які дуже цінують присутність сестер поруч. Дуже цінною є також матеріальна допомога військовим, які вдячні монахиням за навіть найменший жест милосердя. Черниця стверджує, що попри жахіття війни життя триває та є надзвичайно цінним для людей, адже в будь-яку мить воно може закінчитися. В цих обставинах сестрам допомагає віра та довірʼя до Бога. Про служіння в Запоріжжі, що розташоване близько лінії фронту, с. Лукія Мурашко, ЧСВВ, розповіла в інтерв’ю для радіо Ватикану Vatican News, яке провела Світлана Духович.
Ситуація в Запоріжжі
Розповідаючи про життя в Запоріжжі, зокрема про гуманітарну ситуацію в цьому місті, с. Лукія сказала, що вони відчувають всю дійсність війни такою, якою вона є, адже тепер воно розташоване дуже близько до лінії фронту. Тут розміщені багато військових, які захищають рідні землі. Сестра Лукія зауважує, що ті, хто приїжджає в Запоріжжя, бачать реальність війни. «Ми ж хочемо бачити, наскільки життя бурхливе, наскільки життя триває, наскільки воно цінне для людей. Тому ми живемо та служимо, чим можемо», – каже вона. За словами черниці, її співсестри, так, як і люди, пристосувалися до тієї дійсності. Вони рідко реагують на повітряні тривоги, лише на обстріли, особливо, коли це відбувається вночі, і люди прокидаються від ударів ракет. «Іноді це цілий рій дронів, і тоді стає більш тривожно», – каже вона, додаючи, що місто часто обстрілюють. І це так близько, що часто не встигає увімкнутися повітряна тривога. «Це постійна небезпека, загроза життю. Але хочу сказати, що люди пристосувалися до того і реагують вже в критичних випадках, коли небезпека зовсім близько», – розповідає черниця. В таких випадках парафіяни бережуть своїх дітей і не приводять до храму, або запізнюються на зустріч чи Службу Божу.
Довірити Богові своє життя
Однак с. Лукія зауважує, що «в цих обставинах єдиних захист – це повністю довірити Богові своє життя і тоді Він провадить». Так вважають не лише черниці, але й люди, які не мають досвіду Бога й досвіду віри. Монахиня розповідає, що один військовий жартома висловився, що більше одного разу не помремо. «Отож, немає причини переживати… Тут кожен усвідомлює, що дійсність смерті є дуже реальною й близькою, і це може бути твоя смерть», – каже вона. Сестра розповіла, що була свідком, як одного ранку ракета прилетіла в станцію обслуговування автомобілів, неподалік зупинки, де стояли люди. Дехто постраждав від цього удару, а також згоріли автомобілі, що стояли перед світлофором. Сестра Лукія зауважує, що «дійсність смерті є дуже близько, але вона не розганяє, – навпаки, вона, здається, згуртовує, і ми розуміємо одні одних», – підкреслює вона. Черниця наголошує наскільки важливо бути разом, та робити те, що можеш робити. Вона також помітила, що чим далі перебувати від лінії фронту, тим більші хвилювання відчувають люди. «А вдома, в Запоріжжі, можна щось зробити: поїхати в госпіталь та завезти щось військовим; прийняти до хати того, хто проситься на нічліг; організувати програму для дітей», – каже с. Лукія. Адже до монастиря приходять ветерани та їхні сім’ї. Одна із черниць раз разом із священниками збирає дітей, молодь, аніматорів, організовуючи різні курси, відвідувачі пишуть ікони. Учасники навчаються катехизму, психології, педагогіки, вивчають святе Письмо. Зараз, під час літа, є можливість провести літні табори. Приходять люди, що втратили рідних на війні, чи родичі полонених. «Це те, що зараз потрібно зробити. І це сила, що допомагає вистояти», – каже сестра Лукія, додаючи, що таким чином Бог підтримує їх в цьому центрі бойових дій.
Спогад про початок війни
Далі с. Лукія поділилася спогадами, що відбувалося в Запоріжжі у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення. Вона спостерігала, що місто опустіло. Почалися евакуації мешканців поїздами в іншу частину України. Черниці допомагали евакуювати, насамперед, сім’ї з дітьми із особливими потребами. Вони перевозили сім’ї з багатьма дітьми до поїздів. «Це було велике скупчення людей та масова паніка», – пригадує вона, продовжуючи, що «тим часом чоловіки збиралися на головній площі міста біля римо-католицької катедри і записувалися воювати». Черниця пригадує, що тоді не було світла, не працювали світлофори і було наче скупчення темряви. Видавалося, що це – місто привид. Адже, їдучи дорогою в Запоріжжі, що має три – чотири смуги, не було ні однієї людини, ні одного автомобіля. В такій ситуації відчувалася паніка та страх, адже ніхто не знав, як близько буде лінія фронту і чи місто буде окуповане, чи ні. «Слава Богу, місто ніколи не було окуповане», – каже вона.
Сестра Лукія розповіла, що за деякий час люди почали повертатися. Деякі зрозуміли, що не зможуть адаптуватися в іншому місці. За кордоном, або на заході України залишився менший відсоток людей, розповідає черниця та зауважує, що на сході України люди більше прив'язані до своєї землі, до рідної хати. «Вони люблять цю землю, і вони її захищають», – підкреслює вона.
Молитва є джерелом сили
Сестра Лукія стверджує, що особиста молитва допомагає їй продовжувати служити та утримувати рівновагу духу. Найбільшим джерелом, за її словами, є Божественна Літургія та Святі Тайни. А також те, що кожного разу є прохання про допомогу, яку сестри надають військовим. «Коли вони звертаються за допомогою, це наче запускається друге дихання, що ось ще це можна зробити», – ділиться вона. Сестра також розповіла, що є люди, які потребують присутності сестер. Їхні сусіди з довірою говорять монахиням: «Як ви є поруч, то з нами є Бог. Не виїжджайте, будь-ласка!». «Коли ти чуєш такі слова, то розумієш, що для людини важливо, щоб бути разом з ними», – каже с. Лукія. Вона розповіла, що одна з її співсестер мала від’їхати зі спільноти, але не було нікого, хто прийшов би на її місце. Отож, вона вирішила залишитися та бути з людьми яких любить і яким готова служити. «Є люди, які прив'язуються, які довіряють, які разом моляться, і з тобою переживають. І це спільна доля. Я не знаю, як це назвати, але це тримає нас», – сказала с. Лукія. Хоча останнім часом говорять про прив'язання як про щось негативне, як про таке, що заважає бути повністю духовно вільними, однак, с. Лукія ділиться досвідом, що з іншого боку, в часі війни прив'язаність – це добра річ, це означає, що людина має на кого опертися. «Ми якось одні на одних опираємося, бо крім молитви, літургії, святих таїнств, підтримка тих, хто поруч є надзвичайно важливою», – каже вона. Черниця розповіла, що знає сотні відданих, великодушних людей, які багато страждають та багато втратили. Однак вони є стійкими, вони не здаються, але продовжують робити те, що мають робити. Дивлячись на таких жінок чи військових, сестра каже, що це «велика благодать в таких часах бачити таких світлих та сильних людей». «Я від них вчуся довіряти Богові», – стверджує вона, зазначаючи, що найбільшою цінністю є присутність іншої людини, а також те, що можна зберегти та підтримати життя.
Допомога військовим
Черниця також зазначила, що військові дуже оцінюють навіть найменшу допомогу, яку отримують від сестер чи волонтерів. Навіть якщо військові є виснажені та втомлені, вони часто підбадьорюють сестер та заохочують не падати духом, запевнюючи, що вони також моляться за своїх доброчинців. Для с. Лукії це є свідченням, що витривалість та стійкість інших людей є знаком Божої присутності. Отож, дякуючи Богові за цей досвід, вона каже, що не проміняла б свого служіння на щось інше. Адже саме тут відчуває, що Бог є так близько, що в ніякому іншому монастирі, чи в часі найбільш ефективних реколекцій вона цього не відчувала. Саме тут, в каплиці, приходить розуміння, що милосердний Бог дає людині зрозуміти, що Він поруч.
Далі с. Лукія поділилася розмовою з одним військовим, який дев’ять місяців перебував в полоні. Він розповів, що дуже сильно відчував присутність Бога, кажучи : «Я молився, а Він мене захищав, коли нас там били, катували. Таке враження, ніби хтось накрив мої плечі, заступився за мене… І біль був інакший. Я молився, і розумів, що це Бог мене так рятує, захищає».
Покладатися на Бога
Черниця також зауважила, що ми здатні занадто покладатися на себе та на власне почуття безпеки. Але тоді Бог не є на першому місці, адже на першому місці є наші турботи про життя, про наші плани. Але в небезпеці приходить розуміння, що власні плани – це ніщо. Важливим є Бог зі своєю благодаттю, яка захищає і яка дозволяє прожити сьогоднішній день. І саме Йому належить влада над життям та смертю.
Сестра Лукія також зауважила, що в умовах війни люди наче перестали планувати. Вони налаштовані на нинішній день, щоб його наповнити життям настільки, наскільки це можливо. А завтра буде новий день, буде нове життя. Але люди усвідомлюють, що його може не бути, отож, є нинішній день і його потрібно прожити.
Зустріч зі Святішим Отцем
Дала с. Лукія розповіла про ініціативу, заради якої вона приїхала до Риму. Вона отримала запрошення від Товариства «Catholic Extension». Це провідна американська благодійна організація, головний офіс якої є в Чикаго, і вони надали монахині відзнаку Lumen Cristi. Ця нагорода надається тим, хто виконує певні служіння у Церкві та міг би бути прикладом для церковної спільноти. Таку нагороду згадана організація надає кожного року. Отож, цього року вони запросили с. Лукію як представницю України та як ту, що працює в умовах війни.
Під час цієї зустрічі с. Лукія, разом із членами Товариства, мала велику честь бути на приватній аудієнції з Папою Левом XIV. Вона розповіла, що її співсестра, с. Бернадета, що також проживає в Запоріжжі, намалювала для Святішого Отця ікону Ісуса, Який страждає з Україною. На іконі вона зобразила Христа і Марію, які страждають, але Богородиця на іконі зображена в одязі із особливою символікою: синє покривало і жовта хустка. Ісус зображений із закритими очима та в терновому вінку. Отож, цю ікону с. Лукія подарувала Папі Леву XIV прохаючи благословення для парафіян у Запоріжжі. Вона також передала фотографії військових, які є в полоні, з надією, що Єпископ Риму зможе посприяти для їх звільнення чи обміну. Вона також просила допомогти, щоб завершилася війна. Вкінці зустрічі Папа поблагословив присутню делегацію та Україну.
Враження від аудієнції
Ділячись особистими враженнями від зустрічі, сестра Лукія розповіла про свої хвилювання, адже це перша така зустріч і можливість особисто привітатися зі Святішим Отцем. Для черниці це унікальна нагода, і можливо одинока, як зауважила вона, адже Папа – це відома особистість, це вікарій Христа на землі.
Водночас, черниця відзначила цінність тих людей, яких зустрічає щоденно, відданих, щирих, незнаних світові. Кожного дня вона зустрічається з героями, які мають велику цінність як для монахині, що потребує захисту, для громадянки України, як жінки, і просто цивільної людини.
Побажання українцям
Звертаючись до католиків з різних країн та українців, сестра Лукія констатувала, що її ранить те, що українці і надалі розділені та говорять погано одні про одних. «Таке мислення виснажує», – каже вона та зауважує, що ми завжди будемо помилятися та будемо мати недоліки. «Ми маємо спільного ворога, щоб нарешті об’єднатися», – говорить монахиня заохочуючи всіх «шукати добро одні в одних, бо це допомагає нам триматися разом та перебувати в єдності». За її словами, «тільки так ми зможемо вистояти в цій війні, витрачаючи свої сили і енергію на те, що будує й заохочує, а не те, що руйнує». Вона підкреслила, що «зараз потрібно зосередитися на тому, що Боже, що може заохотити, підтримати життя, а не забрати, пригнічувати, висміювати, зневажати, адже це є зброєю ворога». Черниця також підкреслила, що в теперішній ситуації ворог вміло використовує інформаційний простір, щоб нас розділити, заохотивши, незважаючи на втому, надалі жити і вибирати життя.
