Комісія у справах молоді РКЦ: дати дітям надію, що гартує серця
с.Аліна Анастасія Петраускайте, SCM – Ватикан
Як допомогти дітям і підліткам зберегти радість дитинства, коли навколо триває війна? Як навчити їх молитися, товаришувати та відкривати для себе живого Бога, попри всі тривоги й виклики сьогодення? Про щоденну роботу з молодим поколінням, дитячі листи на фронт, особливі моменти спільної молитви та про те, де сама знаходить сили не впадати у відчай, в інтерв’ю для ватиканських медіа розповідає Ірина Назаренко, секретар Комісії у справах молоді Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні, координаторка католицької освіти від римо-католиків та вчителька Салезіанського приватного ліцею «Всесвіт» у Житомирі.
Пані Ірино, Ви поєднуєте кілька важливих місій: координуєте католицьку освіту в Україні, викладаєте християнську етику та музику в Салезіанському ліцеї, а також є секретарем дієцезіальної Комісії у справах молоді. Розкажіть, будь ласка, як сьогодні функціонує ваша Комісія у справах молоді Київсько-Житомирської дієцезії та хто входить до її команди?
Наша Комісія остаточно у такому складі, під проводом отця Міхала Воцяла, сформувалась перед початком повномасштабного вторгнення. Серед членів комісії є священники: паллотин о. Вальдемар Павелець, домініканець о. Олександр Оріховський, о. Лукас Перрозі Жорже, а також сестри монахині – с. Анна Заінчковська, FMA, та с. Марта Байковська, CSFN. Оскільки наші заходи ми організовуємо для молоді, то для нас важливо почути їхні думки та побажання. Тим більше, що молодь хоче служити Церкві, дітям, підліткам і самій молоді. Тому також до нашої комісії належать Дарія Федоренко, Денис Коновалов, Марія Харкевич з житомирської парафії св. Йоана з Дуклі, Катерина Черній з бердичівської парафії св. Агнеси, і невдовзі до нас приєднається Руслан Матвапаєв з київської парафії Пресвятої Діви Марії Матері Церкви.
Склад комісії дуже різноманітний, тож напевно маєте багато різних заходів...
Діяльність нашої Комісії починалася з Дієцезіального дня молоді, який відбувався раз на рік. Це було своєрідне серце всіх молодіжних подій. А зараз ми маємо більше пропозицій. Відбувається День підлітка, День дитини. Щороку у вересні футбольні команди хлопців і дівчат приїздять на турнір «Кубок єпископа». Для нас це не лише спорт, а й місце для євангелізації, бо для учасників є Служба Божа, молитва. Кожна команда має не лише свого тренера, а й духівника. Для згуртування дітей та молоді навколо Біблії ми проводимо біблійні олімпіади. Цього року окремо для підлітків була проведена Біблійна аґапе. Це нагода показати красу Божого слова, його цінність, захопити підлітків та молодь Святим Письмом. У назві ми використали слово «агапе», бо це означає спільноту любові – як улюблені учні, які збираються навколо Христа. Багато маємо відгуків учасників, які насправді глибоко пережили цей захід, розкрили для себе Біблію як живу Книгу. Нова пропозиція від Комісії – це Школа салезіянської анімації. Ми бачимо, що на наших дієцезіальних заходах є багато молодих людей, підлітків, які хочуть служити іншим в рамках цих подій. Такі особи повинні мати підготовку, щоби вміти працювати з дітьми і підлітками: як організувати працю в групах, які ігри варто проводити та як допомогти учасникам розкритися. Єпископ Віталій Кривицький та голова комісії отець Міхал Воцял – обидва салезіяни – запропонували розпочати таке навчанняУже другий рік така школа діє, приїздять учасники з нашої та інших дієцезій. Це нагода вчитися служити своїм ровесникам та тим, хто старший або молодший від тебе.
А як виникла ідея, щоби Комісія душпастирства молоді проводила День дитини?
Ми на початку також роздумували над тим, чи Дієцезіальний день дитини має організовувати наша комісія. Наш ординарій єпископ Віталій Кривицький ствердив, що так, адже формування молоді має починатися вже з самого дитинства. Тож День дитини збирає учасників від 7 до 11 років. Місце проведення може змінюватися залежно від потреби. Такі зустрічі вже відбувалися у житомирській парафії Божого Милосердя і на території Салезіанського ліцею «Всесвіт». Зараз ми такі зустрічі проводимо в місті Житомирі.
Яка ціль такого Дієцезіального дня дитини?
Найперше – це щоб діти, які приїздять до нас, відчули, що вони є частиною великої Церкви, що вони самі є Церквою, яка формується. Оскільки приїздять учасники з багатьох парафій, це також допомагає їм інтегруватися. Це не лише різні ігри, активність і спілкування, а й духовна програма – молитва, Свята Меса. Цього року разом із душпастирями, молодіжними та дорослими аніматорами захід об’єднав понад 300 дітей. Цінною була допомога в організації зустрічі родин зі спільноти «Домашня Церква» Руху Світло-Життя. Оскільки цей рік в Римсько-Католицькій Церкві в Україні присвячений Пресвятому Серцю Ісуса, то темою зустрічі стали слова «Вчини наші серця подібними до Твого». Тож ми підготували різні локації, пов’язані з Божим Словом та окремими проханнями з Літанії до Пресвятого Серця Ісуса. Кожна локація через гру та інтерактив мала на меті наблизити дітям заклики цієї молитви, щоб потім вони, зрештою, утворили вже свою «літанію». Увесь цей час разом із нами був єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький.
А якщо говорити про День підлітка, то здається, цього разу він був особливим...
Уже третій рік поспіль у комісії за День підлітка відповідає отець Лукас Перрозі Жорже. Відчутно, що він живе служінням дітям, підліткам та молоді, бажає свідчити їм про Христа. Одне із завдань Дня підлітка – це щоб хлопці та дівчата, які переживають у свої 12-15 років непростий час формування особистості, пізнали любов Христа. І це дуже непростий виклик для нас, дорослих: зробити так, щоб, окрім елементів інтеграції, катехизації та євангелізації, програму продумати так, аби учасники насправді пережили живу зустріч з Христом. Цьогорічна зустріч для підлітків була особлива, адже відбувалась в Урочистість П’ятдесятниці. Ми хотіли, щоб вони пережили цю зустріч з Богом як молода Церква, як перші християни. Знаєте, ця зустріч тривала три дні. Приїхало близько 400 учасників. Це було щось схоже на бурю, ураган, таку сильну стихію під одним дахом. Однак цю силу вдалося вгамувати тоді, коли була Євхаристія, адорація. Цього року ми зробили такі намети, де чергували священники, аби підлітки могли посповідатися чи провести духовну розмову. Душпастирі були вражені, скільки молодих людей, скільки підлітків йшли до сповіді чи на розмову. Ми чули також позитивні відгуки учасників про свідчення колишнього кримінальника, який розповів про дію Бога у його житті, про зцілення. Уся програма цьогорічної зустрічі підпорядковувалася гаслу «Джерело життя і святості», що пов’язане з Серцем Ісуса. Ми хотіли показати учасникам, де є джерело, до якого завжди можна прийти. Кульмінацією нашої зустрічі стало уділення Таїнства Миропомазання єпископом Віталієм Кривицьким для тих, хто готувався у своїх парафіях під час катехизації. Це було справжнє свято. Як П’ятидесятниця, народження молодої Церкви. Ми раді, що почули багато відгуків від учасників про те, що це був час глибоких переживань, живої зустрічі з Христом. І це для нас, організаторів, попри втому, було великою радістю.
Ви у комісії долучаєтесь до організації різних заходів для підлітків, молоді. Також бачите дітей під час проведення уроків у ліцеї. Як, на Вашу думку, вони переживають цей час війни?
Час війни є важким випробуванням для кожного. Це складно описати словами. Ми як дорослі бачимо, що потрібно зробити все можливе, щоб діти та підлітки якнайменше відчували, якщо так можна сказати, стрес від війни. Хоча, мабуть, слово «стрес» тут недоречне, бо це насправді велике горе. Але нам потрібно вистояти. Намагаємось дати дітям надію, що все одно Бог тримає над нами руку. Ми намагаємось робити все, що в наших силах, щоб діти могли жити, радіти, служити, розвиватися, вчитися. Великим стражданням для дітей та підлітків є втрата близьких. Є багато таких, хто втратили брата, батька. Це великий біль, і тільки з Божою допомогою його можна знести. Діти та підлітки дуже сильно моляться за тих, хто зараз є на фронті, хто захищає їх у той момент, коли вони йдуть до школи. Ми разом з ними молимося у школі. І це велика радість – бачити, як тішиться дитина, отримавши звістку, що хтось рідний, хто давно не виходив на зв’язок, подав про себе вістку і живий. Не лише у школі, але й у наших парафіях дуже відчутна підтримка від дітей, підлітків, молоді для наших захисників. Часто діти малюють листівки підтримки, пишуть листи зі словами вдячності, роблять різні саморобки, малюнки, і це все ми передаємо для наших захисників на фронт. У цьому всьому дуже багато національної символіки, синьо-жовтих кольорів. Часто діти не висловлюють цього вголос, але їхні малюнки та написані слова дуже сильно промовляють. Неможливо стримати сліз, коли це бачиш і читаєш. Ми передаємо ці листи підтримки і вдячності на фронт. Наші діти розуміють, що таким чином вони підтримують наших військових, допомагають їм виборювати перемогу. Діти – це ті, кого захищають наші воїни. Коли на Різдво ми з дітьми пішли колядувати до військового госпіталю, то поранені військові слухали нас і плакали. Ми бачили над їхніми ліжками багато дитячих малюнків. Часто вони повторювали, що діти – це ті, заради кого вони ризикують та віддають своє життя. Маємо надію на Боже милосердя і Божу справедливість. Господь є тим, хто допоможе Україні вийти з цього стану війни, і настане мир.
На прохання єпископа Віталія Кривицького наша комісія разом із педагогами ліцею «Всесвіт» розробила десятиденні програми для літніх таборів, щоб підтримати дітей в умовах війни. Минулого року ми успішно запустили проєкт «Цар Давид», а цього літа презентували нову програму – «Канікули з Богом. Мандрівка з Мойсеєм». Обидві розробки мають глибоку духовну складову і через біблійні сюжети вчать дітей долати життєві випробування разом із Богом. Окрім теології, програми містять важливий психологічний блок із вправами для зняття стресу, страху та тривожності у дітей. Ми наповнили табори інтерактивом: «Клара Студіо» спеціально створила мультфільми на кожен день, а для підлітків передбачені театралізації, великі ігри та пісні прослави. Проєкт адаптований до вікових потреб, тому отримує чудові відгуки від парафій різних дієцезій і навіть від шкіл, де діти не є практикуючими християнами.
Увесь цей час від повномасштабного вторгнення Ви залишаєтесь в Україні. Що Вам особисто додає сили?
Це моя віра. Не уявляю, як цей час війни в Україні можна пережити без віри в Бога, без того, що приходиш до Церкви, без Євхаристії, молитви. Це дає мені силу. Я знаю, що Бог – зі мною, Бог – з нами, Бог – з Україною. Лише на Нього наша надія, Його свята воля – понад усе. Ми живемо у такому стані, що не знаємо, чи прокинемося завтра. Чуємо про обстріли в різних містах, гине багато мирних мешканців. Тому надія лише на Боже милосердя і Його захист. І я переконана: якщо я маю цю надію, то зможу нею ділитися і з тими, хто поруч. Молитва дає мені силу, втішає. Дуже великою підтримкою є те, що люди у цей складний час об’єднуються, життя продовжується. Діти і молодь хочуть жити, служити. Я прокидаюся щодня і бачу, як Господь дає силу і можливість працювати: працювати з дітьми, вчити їх, розмовляти з ними, давати їм світло. І я це роблю. Ну, і діти так само. Вони хочуть миру і перемоги. Вони приходять до школи, дякують Богу, що цього дня змогли прийти до школи, що є уроки і вчителі. Процес навчання ускладнюється через повітряні тривоги. Ми спускаємося в укриття. Довгий час перебувати там – важко. Діти дуже виснажуються. Але також бачу, як Бог дає якусь таку терпеливість.
