Єпископ Едуард Кава: у Серці Ісуса – зцілення наших сердець
c. Аліна Анастасія Петраускайте, SCM – Ватикан
Цей рік єпископат Римсько-Католицької Церкви в Україні проголосив Роком Пресвятого Серця Ісуса, вбачаючи у цьому шлях до духовного зцілення суспільства в часи важких випробувань. З нагоди урочистості Пресвятого Серця Ісуса, яка цього року припадає 12 червня 2026 р., пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з єпископом Едуардом Кавою, OFMConv. Ієрарх розповідає про значення цієї ініціативи для українців, особливості її відзначення в парафіях, а також про підсумки свого першого року служіння як ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні та особисті джерела сили під час війни.
Ваше Преосвященство, сьогодні римо-католики відзначають урочистість Пресвятого Серця Ісуса. Цей рік Конференція єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні присвятила саме Серцю Ісуса. Чому, на Вашу думку, цей крок є таким важливим для українського народу сьогодні?
Цей Рік Пресвятого Серця Ісуса для нас в Україні є надзвичайно важливим, адже наш народ зараз досвідчує важкі наслідки дуже складного періоду своєї історії. Радянський Союз залишив у серцях людей безліч зранень, які й досі чітко помітні у наших стосунках та сім'ях. Також варто відверто назвати ще одну велику рану – це аборти, які, на жаль, досі масово здійснюються в Україні. Це наслідок того, що людина втратила свідомість власної гідності. Усе це потребує зцілення. Якщо ми подивимося на нашу нинішню реальність, то корупція чи знущання один над одним, які відбуваються навіть зараз, під час війни, – це також те, що потребує негайного зцілення. Цей останній період – війна, яка триває в Україні з 2014 року, вже дванадцятий рік, – приніс багато болю, страждань і трагедій. Вона несе смерть, кров і каліцтво: духовне, моральне та фізичне. Останні п’ять років триває повномасштабна війна, яка завдає колосальних духовних руйнувань. Це навіть важко описати словами чи показати наочно, адже кожне людське серце – це таємниця. Сьогодні серця людей зранені, вони переживають глибокі страждання: через втрату близьких, через те, що хтось перебуває в постійній небезпеці або просто зараз захищає нашу країну в окопах. Є й ті, хто пропав безвісти, і їхні родини – діти, дружини, матері й батьки наших захисників та захисниць – переживають невимовний біль. Тому зцілення наших сердець є критично важливим. Дивлячись на цю реальність, ми, як єпископи й пастирі Римсько-Католицької Церкви в Україні, у молитві розпізнавали Божу волю і прийняли рішення: робити все можливе, щоб зцілювати ці рани через Боже Провидіння. Тому цей рік є актом нашого навернення до Бога і покірним проханням народу про зцілення сердець, порятунок наших родин і захист від ворога – від усього того зла, яке принесла в нашу країну Російська Федерація за ці дванадцять років.
Які заходи з цієї нагоди відбуваються у Вашій дієцезії та який відгук вони знаходять у серцях вірян?
Офіційно Рік Пресвятого Серця Ісуса було проголошено 16 січня 2024 року в Бердичеві, у нашому центральному Всеукраїнському санктуарії Пресвятої Діви Марії Бердичівської. Тоді зібралися всі єпископи, щоб подякувати за відродження структур Римсько-Католицької Церкви після розпаду Радянського Союзу. Проте головною подією став акт ввірення вірних Римсько-Католицької Церкви та всього нашого народу Пресвятому Серцю Ісуса. Відтоді у різних дієцезіях розпочалися тематичні заходи. У наших дієцезіях є чимало парафій, присвячених Пресвятому Серцю Ісуса. Крім того, у Кам'янці-Подільському є особливий однойменний санктуарій, де душпастирське служіння здійснюють отці-христусовці. Також в Україні діють чоловічі та жіночі чернечі ордени, присвячені Пресвятому Серцю Ісуса, зокрема отці-серцани, а також сестри-серцанки (як у габітах, так і безгабітові), які дуже активно залучені до цього служіння. На практиці це виглядає так: кожного місяця проводиться більше адорацій Пресвятих Дарів, для священників розсилаються спеціальні матеріали та конференції, щоб вони могли використовувати їх особисто і проголошувати вірним. Приготовано цілий ряд тематичних богослужінь. Також для всієї України визначено єдину ікону Пресвятого Серця Ісуса. Вона не лише розміщена у храмах, ми розповсюджуємо її серед вірян – триває перегринація ікони по домівках та родинах. Сім’я приймає образ на добу або на цілий тиждень і разом молиться перед ним. І ми вже бачимо дуже позитивні відгуки. Існують книги, куди записують свідчення про конкретні чуда. Є люди, які раніше взагалі не молилися, але, прийнявши ікону Пресвятого Серця Ісуса, пережили дивовижні позитивні зміни у житті. У Кам'янець-Подільській дієцезії ми випустили ці ікони у меншому форматі А4, роздаємо їх при кожній нагоді. Наприклад, коли я, як єпископ, уділяю Таїнство Миропомазання, то кожному після завершення Служби Божої вручаю такий образ. На звороті там надруковано акт особистого ввірення Пресвятому Серцю Ісуса. Сьогодні, 12 червня 2026 р., у Кам'янці-Подільському відбудеться центральна дієцезіальна урочистість, під час якої ми ввіримо всю нашу дієцезію Пресвятому Серцю Ісуса. А завершення цього тематичного року відбудеться тут же, 15 листопада 2026 року. До Кам'янця-Подільського з’їдуться всі єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні, щоб разом присвятити всю нашу Церкву в Україні Пресвятому Серцю Ісуса.
Який заклик із Літанії до Серця Ісуса особисто для Вас найближчий?
У моїй рідній парафії в Мостиськах завжди був дуже розвинений культ Пресвятого Серця Ісуса, навіть один із бічних вівтарів присвячений Йому. Це ще з дитинства пробуджувало в моєму серці особливе прагнення. Я дуже люблю молитися Літанію до Пресвятого Серця Ісуса, а також акт присвячення. Роблю це за кожної нагоди, особливо зараз, у червні. Особисто я відчуваю, що ця духовність є дуже близькою мені реальністю, і маю бажання поглиблювати її надалі. Думаю, для всіх нас цей рік став прекрасним часом для духовного збагачення та адорації Ісуса. Зараз надзвичайно важливо якнайчастіше перебувати на адорації, прославляючи Бога через Його Пресвяте Серце, яке вмирає за нас, своєю смертю рятує наше життя і веде нас до вічності. Те, що через ці молитви я переживаю досвід оживлення особистих стосунків із Господом, – це, напевно, найбільший дар і плід, за який я дякую Богові протягом цього року.
За кілька місяців мине рік, як під Вашу опіку була довірена Кам'янець-Подільська дієцезія. Які пріоритети Ви бачите у цьому служінні?
Цей перший рік мого служіння в Кам'янець-Подільській дієцезії можна назвати роком пізнання. Я знайомлюся з реальністю дієцезії, зі священниками, богопосвяченими особами, які тут служать, а також із численними харизматичними групами й спільнотами. Багато з них мають свої центральні осередки саме на території нашої дієцезії, хоча служать для всієї України. Це справді великий скарб Церкви. Можна сказати, що тут діє особлива скарбничка, з якої витікає духовне життя, що приносить рясні плоди не лише у нас, а й по всій країні. Звісно, мені потрібно ще більше часу, щоб охопити всю цю масштабну реальність. Цей рік приніс і свої труднощі – до вічності відійшли двоє наших священників. Для мене це дуже велика, болюча втрата. Я молюся за них і прошу Бога про милість. Мені важко це прийняти по-людськи, хоча я вірю в Боже Провидіння і в те, що Господь знає найкращий час, коли покликати людину до Себе. Щодо пріоритетів, які стоять переді мною, – це душпастирське оживлення дієцезії. Цю працю своїми стараннями вже активно розпочав, мій попередник, єпископ Леон Дубравський, OFM, через адорацію Пресвятих Дарів, молитву та активну діяльність та відвідування парафій дієцезії. Фундамент, на якому збудована наша дієцезія, тримається також на авторитеті Слуги Божого єпископа Яна Ольшанського, МІС. Це дає мені чіткий напрямок: мені не потрібно будувати щось кардинально нове, а варто зміцнювати й розвивати те, що було закладено до мене. Справу, яку розпочав Бог через служіння Слуги Божого єпископа Яна Ольшанського, розвивав єпископ Леон Дубравський, OFM, та єпископ Радослав Змітрович, ОМІ. Зараз я вчуся, як продовжувати цю працю згідно з Божою волею. Проте вже за цей рік я бачу добрі паростки, які в майбутньому принесуть ще більше плодів духовного оживлення. Вірю, що через життя нашої дієцезії це стане натхненням і для всієї Церкви в Україні.
На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ви були єпископом-помічником Львівської архідієцезії та активно включилися в організацію гуманітарної допомоги постраждалим. Зараз, як ординарій Кам'янець-Подільської дієцезії, Ви стикаєтеся з іншими викликами війни. Що для Вас особисто є джерелом сили у цей складний час?
За час війни я випробував різні форми служіння і так би мовити «порятунку»: це і волонтерська праця, і харитативна допомога, і прийом біженців, і підтримка бідних, хворих, поранених та військових. Починаючи ще з 2015-2016 років, я бував на лінії фронту та вздовж неї, допомагаючи цивільним, а потім почалася повномасштабна війна. Сьогодні, з перспективи часу, я можу впевнено сказати: усе це зовнішнє служіння є добрим і потрібним, але якщо воно не закорінене в молитві, в особистій адорації, у глибокому й свідомому переживанні Євхаристії, то людина дуже швидко вигорає і втрачає мотивацію. Тому єдиним справжнім порятунком і джерелом сили в часи цієї війни, яка триває з 2014 року і принесла стільки крові, є саме молитва. Це пошук захисту в Бога. І така молитва дійсно допомагає. Я переконаний, що нам уже варто документувати ті чуда, які Бог здійснює саме там, де люди моляться. Це стане беззаперечним доказом Божої присутності та дії під час війни, а також свідченням і натхненням для тих, хто ще не відкрив для себе молитву. Молитва допомагає знайти захист, силу, натхнення та надію на майбутнє, яке на нас чекає. Адже якщо Бог за нас, то хто проти нас?
