Милосердя на вулицях Мехіко

с. Сюзі Вера

На вулицях Мехіко, мегаполісу, позначеного глибокими контрастами, нерівністю, бідністю, маргіналізацією та системним насильством, страждають цілі верстви населення. Серед багатьох вразливих груп, що блукають цими вулицями, є жінки, які через різні життєві обставини опинилися у пастці проституції. За кожною з цих жінок стоять складні історії, часто позначені насильством, покинутістю, відсутністю можливостей та виключенням уже з раннього віку.

Зіткнувшись із цією реальністю, сестри-облатки Найсвятішого Відкупителя щодня виходять на вулиці, також і вночі, беручи на себе ризики, які несе ця місія. Їхнє завдання – бути поруч, вислуховувати, супроводжувати та пропонувати присутність, яка дарує гідність. Їхній погляд не судить і не розпитує про минуле; він визнає людину та її гідність.

Саме в цьому контексті Люсія Еррера, місіонерка з Місіонерської спільноти Verbum Dei, була запрошена до співпраці з сестрами-облатками, щоб ділитися з цими жінками Божим словом.

«Коли мене запросили до співпраці з Облатками Найсвятішого Відкупителя в їхньому апостольському служінні серед жінок, втягнутих у проституцію, мене привабила можливість ділитися Божим словом із найбіднішими з бідних... із найбільш знедоленими серед знедолених», – говорить Люсія. Її свідчення підтверджує щось надзвичайно важливе: навіть у найважчих обставинах людське серце залишається відкритим для Бога. «З самого початку, – розповідає вона, – мене вразила відкритість і чуйність цих жінок до Божого слова. Як вони сприймають Боже милосердя та Його близькість посеред настільки важких умов, в яких вони живуть».

Облатки наближаються до цих жінок у місцях, де вони «працюють», і запрошують їх до заходів, де вони отримують загальноосвітню підготовку, навчаються грамоті, отримують медичну допомогу, психологічну підтримку та формуються у вірі. «Кожна з них проходить свій особистий шлях. Деякі з них здатні розвиватися і знаходити інші форми життя, для інших це складніше, але в будь-який момент вони знаходять у сестер-облаток місце, де їх приймають і допомагають, де вони вчаться відкривати свою гідність як людей і як жінок, а також приймати власні рішення», – зазначила місіонерка, підкреслюючи, що за таких обставин Боже слово стає джерелом надії та внутрішнього зцілення. «Мене вражає і надихає те, як Бог промовляє до них через Своє Слово і дарує їм надію; коли вони відходять, вони відчувають, що Він їх дуже любить», – підкреслила вона.

Люсія розповідає про особливо значущий досвід, який проливає світло на цей шлях. «Одного разу, під час реколекцій напередодні Різдва, я читала вголос і допомагала жінці, яка не вміла читати, зорієнтуватися в тексті. Наприкінці я запитала її, що вона побачила чи відчула, стоячи перед воротами Вифлеєму. Вона відповіла, що бачила Марію, яка вручила їй Дитя і сказала, що дуже її любить». Цей досвід нагадує слова Ісуса, коли він стверджує, що повії та митарі випередять багатьох у Небесному Царстві: «Багато хто з них з юних років мав дуже важке життя, бо іноді саме батьки чи бабусі й дідусі змушували їх займатися проституцією ще з підліткового віку».

Люсія також підкреслює важливість мови та погляду. «Мені здається важливим підкреслити, що сестри називають їх не повіями чи секс-рабинями, а жінками, які опинилися в ситуації проституції. Проституція – це не те, ким вони є, а ситуація, в якій вони опинилися і з якої можуть вийти, навіть якщо шлях довгий і важкий. На цьому шляху навчитися молитися і відкрити, як Бог промовляє до них через Своє слово, є силою і стимулом далі рухатися до свободи».

Уникнути небезпеки зупинитися осторонь і лише спостерігати

Спільна праця сестер-облаток та Люсії Ерреріас є живим свідченням того, що означає бути Церквою, яка виходить назовні. Церквою, яка не чекає у безпечних місцях, а ризикує, йдучи до людських периферій. Церквою, яка вірить, що милосердя – це конкретний досвід, що втілюється у жестах, словах і поглядах.

Погляд, що трансформує, не є наївним. Він не заперечує суворість реальності і не романтизує страждання. Це погляд, який визнає біль, але не залишається в його пастці. Це погляд, який бачить можливості там, де інші бачать лише провали. Це, зрештою, погляд Ісуса, Який і сьогодні проходить вулицями через тих, хто наважується дивитися так, як дивиться Він.

Сьогодні, як ніколи раніше, наше суспільство має навчитися цього погляду. Погляду, який не зводить людей до їхнього минулого, їхніх помилок чи обставин. Погляду, який визнає гідність навіть там, де вона, здається, зникла. Погляду, який перетворює не лише того, на кого дивляться, а й того, хто наважується дивитися з точки зору Божого серця.