Архиєпископ Монако: Папа допоможе розпізнати «приховані» форми бідності

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

За яскравими вогнями, що сяють на узбережжі, та за глянцевим образом, який світ асоціює з Князівством, існує інше Монако: вразливе, складне, глибоко людське. Про це розповідає преосвященний Домінік-Марі Давід, Архиєпископ Монако, в інтерв’ю для ватиканських медіа. У центрі розмови – очікування від візиту Папи Лева XIV, запланованого на 28 березня: історичної події для другої, після Держави-Міста Ватикану, найменшої за розміром держави світу. З ним спілкувався Едоардо Джірібальді.

Світ в мініатюрі

Архиєпископ підкреслює, що присутність Святішого Отця на такій невеликій території має значення, яке виходить далеко за межі Князівства. Папа, – стверджує він, – приїде не лише для зустрічі з місцевою Церквою, а й для того, щоб, у певному сенсі, промовити до «всього світу», уособленого на площі у два квадратні кілометри. Його слова, звернені до багатокультурного середовища, де співіснують понад 150 національностей, пролунають як універсальне послання миру, надії та людської гідності.

Монако, як нагадує ієрарх, – це набагато більше, ніж просто символ розкоші. Це мозаїка різних культур, життів та історій, які щодня переплітаються між собою. «Великий світ присутній у цьому маленькому просторі», – зазначає він, описуючи країну, яка спростовує стереотип про місто, де живуть виключно заможні люди. Багато людей працюють тут, не проживаючи в ньому, інші приїжджають, маючи за собою складні життєві шляхи; і це людське багатство сприяє тому, що Князівство стає унікальною соціальною лабораторією.

Матеріальна і духовна вбогість

Попри видимий добробут, на поверхню виходять менш помітні вразливі точки. Архиєпископ Давід без вагань говорить про «приховані форми бідності», що існують у Монако: нестабільність житлових умов, економічні труднощі для тих, хто працює в цьому районі, а також самотність, екзистенційна розгубленість, криза сенсу. «Коли немає великих матеріальних турбот, виникають інші питання: яке значення надати своєму існуванню?». Дієцезія разом із «Карітас» та численними громадськими й церковними організаціями докладає зусиль для створення мережі солідарності, яка долає стереотипи. «Наша місія полягає в тому, щоб бути ще більш уважними до людей», – стверджує архиєпископ. Це є характерною рисою душпастирської діяльності в Монако: не лише надавати допомогу, а й супроводжувати, слухати, делікатно вникати в історії тих, хто – незважаючи на те, що живе в країні, яку вважають привілейованою, – переживає глибокі форми ізоляції або внутрішньої невпевненості.

І саме в цьому контексті, як розповідає ієрарх, часто трапляється, що ті, хто має багато, несподівано отримують щось від тих, хто має мало. Євангельське слово, коли знаходить відгук у серці, може стати початком шляху повернення до віри, прагненням духовного оновлення, ба навіть проханням про Хрещення. «Потроху може відкритися шлях», – каже він, нагадуючи, що найсправжніші плоди місії не завжди можна оцінити відразу.

Віра вимагає послідовності

Архиєпископ Давід не боїться вразити свою аудиторію, особливо в країні, де католицизм є державною релігією. Багато хто очікує заспокійливих слів, пов’язаних із традицією. Але він наполягає на тому, що віра – це не культурна етикетка, а конкретна відповідальність, яка стосується щоденного способу життя, ставлення до інших – особливо до найуразливіших. «Недостатньо просто називати себе католиками. Віра має свої наслідки і вимагає справжньої послідовності у житті», – наголошує він.