Третя адвентова проповідь: світло Христа відкривається тим, хто готовий шукати
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
«Символічно, що Святі Двері закриваються саме 6 січня, у день свята Богоявлення Господнього. У день, коли Церква святкує об'явлення Христа всім народам, ювілейний шлях завершується закриттям Святих Дверей. Цей збіг подій є знаковим: коли видимі двері зачиняються, ми впевнено стверджуємо, що Христове спасіння є остаточно відкритим для всіх», – зазначив о. Роберто Пазоліні, Проповідник Папського дому, у п’ятницю, 19 грудня 2025 р., під час третьої адвентової проповіді, присвяченої вселенському виміру спасіння.
Дорога спасіння розпочинається з правди про себе
Роздумуючи над подією Різдва Господнього, проповідник Папського дому звернув увагу слухачів на розповідь Євангелія від Івана. «На відміну від Луки, який розповідає про народження Ісуса через конкретні події, – вертеп, пастухи, спів ангелів, – Іван здіймає погляд і споглядає прихід Слова згори, як проникнення у світ справжнього світла. Це не будь-яке світло, а те, що “освітлює кожну людину” (Ів. 1,9), здатне проявити не тільки Боже таїнство, але й таїнство самої людини», – наголосив о. Роберто Пазоліні. Він зазначив, що поява цього світла викликає в людині несподіваний і болісний опір, адже «кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить – іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі» (Ів. 3, 19-21). Тому проблема не в самому світлі, «яке за своєю природою просвітлює та оживляє», а в нашій готовності його прийняти. «Світло є необхідним і гарним, але також вимогливим: воно викриває фальш, оголює протиріччя, зобов’язує признати те, чого ми воліли б не бачити. Тому ми часто уникаємо його, ховаючись у безпеці темряви, яка нас захищає», – зауважив промовець.
За його словами, Ісус протиставляє не тих, хто чинить зло, тим, хто чинить добро, а тих, хто чинить зло, тим, хто говорить правду. У цьому сенсі, щоб прийняти світло Христового воплочення, «не потрібно бути вже добрим чи досконалим, але почати жити правдою», тобто перестати ховатися і прийняти те, що нас бачать такими, якими ми є. Христове воплочення звільняє саме тому, що руйнує будь-який моралізм і навчає, що «Бог більше цінує наше правдиве єство, ніж зовнішню благість», і ця чесність призводить до усвідомлення потреби у спасінні. Це стосується не лише конкретної людини, а й усієї Церкви, щоб бути автентичною та жити у світлі Христа.
Хто шукає, той знаходить
Проповідник Папського дому вказав на приклад трьох мудреців різдвяної ночі, що спонукає бути автентичними та слідувати за Богом. Зокрема, вони показують, що «для прийняття світла Різдва необхідна певна дистанція», адже одна з поширених форм сліпоти походить від «звички дивитися на реальність занадто близько, перебуваючи в полоні заздалегідь сформованих суджень і занадто усталених інтерпретацій». Натомість, рушаючи здалеку, іноді можна побачити речі краще: «з більш вільним, глибшим поглядом, більш здатним до зчудування». Бо іноді в того, хто щоденно виконує різні служіння в Церкві, звужується поле зору, що призводить до ризику «не розпізнати нові знаки, через які Бог проявляє себе у житті світу». За словами о. Роберто Пазоліні, у події Різдва ми відзначаємо прихід світла у світ; у день Богоявлення спогадуємо, що воно проявляється в історії, «яка все ще позначена темрявою та пошуками». «Не всі бачать його однаково, не всі розпізнають його одночасно. Світло Христа відкривається тим, хто готовий вийти за межі себе, вирушити в дорогу, шукати. Це стосується і шляху Церкви. Не все, що є істинним, відразу стає зрозумілим, і не все, що є євангельським, відразу виявляє свою ефективність. Іноді істину потрібно спочатку прийняти, а вже потім вона стає повністю зрозумілою», – зазначив Проповідник Папського дому.
За його словами, троє мудреців, які прийшли вклонитися народженому Ісусу, показують не тільки важливість подорожі й розпізнавання, а й бажання знайти. «У житті Церкви, як і в житті кожної людини, можна справді пізнати лише те, чого продовжуєш шукати. «Бажання передує розумінню і прокладає шлях, коли відповіді ще не є чіткими, – зауважив о. Роберто Пазоліні. – Найплідніші етапи церковної історії не є результатом добре продуманих стратегій, а сердець, які не перестають шукати відповіді і ставити свої запитання в діалозі з реальним життям світу. Коли це бажання є живим, зустріч з Богом приголомшує і перевершує очікування; коли воно згасає, навіть найочевидніші знаки ризикують залишитися непоміченими».
Вирушити в дорогу
За словами проповідника Папського дому, існує тонкий, а тому небезпечний спосіб уникнути вимогливого Божого світла. Цей спосіб полягає в тому, щоб просто «залишатися на тому самому місці», небажання зрушити з місця.
Йдеться про те, щоб задовольнятися становищем з усталених звичок, «яке з часом може перетворитися на форму внутрішньої інертності». У цьому контексті о. Роберто Пазоліні вказав на позицію царя Ірода після того, як він дізнався про народження Ісуса (пор. Мт. 2,3). «Книжники та первосвященики ретельно виконують свої обов’язки: вони вивчають тексти, пропонують належні тлумачення, дають точні відповіді. Навіть Ірод проявляє завзятість: він розпитує, обмірковує, планує, – зауважив промовець. – Схоже, що всі залучені, але ніхто не робить вирішального кроку: вирушити до Вифлеєму, взяти на себе ризик і бути готовим до несподіванок. Вони вважають за краще доручити це завдання мудрецям, залишивши за собою право бути в курсі подій. Це поведінка тих, хто хоче знати все, не ризикуючи, залишаючись захищеним від наслідків реального залучення». Схожа позиція притаманна сьогоднішньому суспільству, позначеному життям у постійному інформаційному потоці. «Ми здобуваємо інформацію, аналізуємо, багато читаємо. Однак ця велика кількість знань рідко супроводжується реальним залученням. Ми знаємо дуже багато, але залишаємося відстороненими; спостерігаємо за реальністю, не даючи їй себе торкнутися, знаходячись у безпеці від будь-яких несподіванок. Таким чином інформація стає оманливою обхідною дорогою: вона дає нам відчуття причетності, але насправді лише дає нам можливість залишатися на місці», – підкреслив о. Роберто Пазоліні. Схожий ризик також присутній у Церкві, коли «можна добре знати навчання Церкви, зберігати традиції, ретельно відправляти богослужіння і, тим не менш, залишатися на місці». Богоявлення нагадує нам, що лише той, хто вирушає в подорож, «може осягнути таїнство Божого Слова, Яке стало людиною», а той, хто залишається на місці, у підсумку пропускає зустріч з Богом, навіть коли вона близька і чітко окреслена в Святому Письмі.
Зодягнутися у світло
Проповідник Папського дому пригадав, що у важкий час після періоду вавилонської неволі пророки закликали ізраїльський народ знову вирушити в дорогу: «Встань, засяй! Зійшло бо твоє світло… над тобою сяє Господь: слава його з’явилась» (Іс. 60, 1-2). За його словами, першим кроком для того, щоб зустріти Бога, є встати, що вимагає відваги. Другий крок – «зодягнутись у світло, яке ще не є повністю видимим, але вже обіцяне», тобто «жити так, наче світло вже наближається», не чекаючи, поки з’являться його ознаки. «Це означає зберігати довіру навіть тоді, коли обставини не дають для цього підстав, продовжувати надіятися, допоки ніч триває. Тільки так можна вирушити в дорогу до чогось нового, приймаючи невизначеність і навіть ризик розчарування, тільки щоб не залишатися на місці», – зазначив о. Роберто Пазоліні.
Відтак він звернув увагу на зустріч мудреців з новонародженим Ісусом, перед яким вони поклонилися та припали на коліна (пор. Мт. 2,11). Таким чином вони відкрили, що «наближення до іншого завжди відбувається здолу», віддаючи себе іншому, щоб у такий спосіб відкрити його таїнство. А подарувавши Ісусові дари, вони не лише відкривають, ким є новонароджена дитина, а й «починають розуміти, ким є вони самі». «Якщо в цій дитині Бог об’являється як Цар, то й людське життя покликане до величі, яка не полягає у владі, а в піклуванні та служінні. Якщо Бог вирішив оселитися в нашому тілі, то кожне людське життя несе в собі світло, покликання, цінність, яку неможливо знищити. Дари, які приносять мудреці, стають таким чином дзеркалом: вони розповідають про Бога, але також відкривають те, ким людина покликана стати», – пояснив промовець.
За словами о. Роберто Пазоліні, сьогодні Церква має завдання пропонувати світові світло Христа, допомагаючи кожній людині самій наблизитися до Бога. «Нести світло означає оберігати простір пошуку, дозволяти бажанням втілюватися в життя, супроводжувати, не забігаючи наперед з відповідями. Таким чином зустріч з Христом не знищує людські якості тих, хто Його шукає, а висвітлює їх і сповнює», – зауважив Проповідник Папського дому. Він зазначив, що Богоявлення навчає методу євангелізації: допомогти іншому розпізнати світло, яке уже живе в ньому, гідність, яку він вже має, щоб кожна людина могла розпізнати у Христі сенс свого життя.
