Беатифікація в Іспанії: мученицьке прощення є найвищим плодом надії

с. Емілія Вандич. СНДМ – Ватикан

В суботу, 13 грудня 2025 року, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, представляючи Папу Лева XIV, проголосив блаженними 124-х мучеників дієцезії Хаен в Іспанії. Урочистість беатифікації відбулася в катедральному соборі Внебовзяття Діви Марії у місті Хаен.

Блаженні мученики були вбитими з ненависті до віри в різних місцях і в різний час в період громадянської війни в Іспанії, яка мала риси жорстокого антикатолицького переслідування. Хвиля переслідування торкнулася всіх, хто визнавав себе членами Католицької Церкви: як священників і чернецтво, так і мирян. Навіть найменші села та найвіддаленіші сільські громади не уникнули цієї хвилі насильства, яке часто виявлялося у підпалах й руйнуванні церков, знищенні парафіяльних архівів, оскверненні священних образів.

Ця беатифікація нагадує про болючий розділ історії іспанської Церкви під час релігійних переслідувань у 30-х роках XX століття. Єпископ Хаена у своєму пастирському листі з цієї нагоди написав: «З людської точки зору вони не були героями, не боролися за ідеологію і не загинули у війні за земні інтереси... Їхньою єдиною зброєю була любов. Вони померли, пробачивши своїм катам... Це мученицьке прощення є найвищим плодом надії, яка не піддається злу».

Вірність Богові до кінця

Мученики були беатифіковані у двох групах. До першої групи належать дієцезіальний священник Мануело Іскʼєрдо Іскʼєрдо та 58 його сподвижників, серед яких дієцезіальні священники, черниця, миряни та мирянки. Друга група пов’язана з постаттю священника Антоніо Монтаньєса Чікеро та налічує 64 сподвижників. Загалом, список мучеників налічує 110 священників, одну черницю з ордену Святої Клари та тринадцять мирян, кожен з яких має особисту та суспільну історію, глибоко пов’язану з територією Хаена.

Священник Мануель Іскʼєрдо Іскʼєрдо, найстарший з блаженних, був заарештований у віці 83 роки. Він особливо постраждав від знущань і тортур, завданих переслідувачами та був убитий 28 вересня 1936 року. Його довге життя, присвячене душпастирському служінню, закінчилося актом вірності до кінця. Одному із священників – Мануелю Вальдівія Чіка перед смертю відрізали руки, якими він здійснював освячення. Наймолодший священник Едоардо Інфанте дель Кастільо, Голова Молодіжної католицької акції в Мартосі, мав лише двадцять років, коли його вбили. Його смерть свідчить про свавільне насильство тих років і страх, який викликав молодий чоловік, відданий християнському і суспільному життю.

Символи християнської ідентичності

Блаженні мученики вважали за краще розділити найважчі години зі своїми вірними, продовжуючи служіння, відвідуючи хворих, надаючи духовну розраду та моральну підтримку. Це не було раптове мучеництво, а щоденна вірність, яка день за днем перетворювалася на повну відданість. Стійкість, внутрішній спокій, здатність прощати і не зраджувати своїх душпастирських чи християнських обов’язків є зразком для віруючих сьогодення. Смерть блаженних мучеників і далі приносить плоди, нагадуючи, що жертва, коли вона поєднується з любов’ю, стає плідним насінням надії. Заслугою мучеників є те, що вони витримали у вірності Христові аж до жертви свого життя. У деяких випадках було також виявлено ставлення прощення і молитви до вбивць. Священників вбивали, бо вважали їх символами християнської ідентичності; мирян – бо вони уособлювали в своїх громадах живу силу віри, яку хотіли знищити.

Поруч зі своїм народом

Важливо відзначити,  що незважаючи на атмосферу зростаючого терору, багато з цих священників і мирян свідомо вирішили залишитися поруч зі своїм народом. Вони не втекли, хоча мали таку можливість. У пам’яті про 124-х мучеників з Хаена ми не тільки вшановуємо трагічну історичну подію, але й споглядаємо світле свідчення чоловіків і жінок, які, незважаючи на часи ненависті, зуміли відповісти беззбройною силою віри. Пам’ять, яка продовжує говорити, виховувати і народжувати життя в сьогоденні.